31 березня - 150-річчя від дня народження М. І. Міхновського

  31 березня ми відмічаємо  150-річчя від дня народження  великої особистості,  українського політичного та громадського діяча, ідеолога українського самостійництва, першого представника українського націоналізму, адвоката, публіциста, Діяча Української Республіки і організатора її війська, збройних сил - Миколи Івановича Міхновського. До цієї ювілейної дати з 15.03.2023 р. по 31.03.2023  на абонементі організована виставка-ювілей  "Речник самостійності України".   

 Народився Микола Іванович Міхновський 31 березня 1873 р. в с. Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині  у сім'ї сільського священника. Освіту здобув у Прилуцькій гімназії. Після її закінчення в 1890 р. вступив на юридичний факультет Київського університету. Свою громадсько-політичну діяльність дев'ятнадцятирічний М. Міхновський почав у нелегальному товаристві Братство тарасівців, які заприсяглися все своє життя віддати за самостійну Україну.  Саме юному студенту було доручено розробити програму Братства тарасівців, з чим він успішно впорався. Програма носила назву "Profession de foi, або Визнання віри молодих українців".

  В цій програмі Братство тарасівців   своєю метою проголосило  боротьбу за "самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сану до Кубані, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині".

   Росію М. Міхновський вважав найтяжчим і віковічним ворогом українського народу, який посягає на право українців жити вільним і незалежним життям. Він різко викрив політику російської імперії, яка "грубими фізичними заходами  нищила живу істоту, націю". 

   Незалежність України для тарасівців - найвищий пріоритет. 

    В програмі також наголошувалось, що "мова - орган духу і виявляч психології народної... тому дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Україні..."

 М. Міхновський після закінчення Університету Св. Володимира у 1898 р. їде до Харкова, де відкриває адвокатську контору, не полишаючи і політичної роботи. 

  У січні 1900 р. Микола Міхновський у Харкові взяв участь у створенні Революційної Української Партії (РУП). Свої ідеї узагальнив у окремій брошурі "Самостійна Україна", яка була його вірою, бойовим гаслом, його самоціллю. За неї він боровся з денаціоналізуючими впливами Москви. 
 

 У 1902 р. М. Міхновський разом із небагатьма однодумцями вийшов із РУП і на початку 1904 р. заснував Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників "Десять заповідей УНП", написаний 1903 р. і широко відомий в Україні та за її межами. Головною ідеєю цього маніфесту було: "Одна єдина неподільна від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна - республіка робочих людей - отсе національний український ідеал". 

   У статті "Робітницька справа в програмі УНП" М. Міхновський теоретично обгрунтовує мету і завдання новоствореної партії: "Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно на самостійну Україну".

    З початком Української революції М. Міхновський проголосив створення Центральної Ради, яка виразно задекларувала самостійницький характер. Наприкінці березня 1917 р. "самостійники" Міхновського ввійшли до складу Центральної Ради. З його ініціативи у Києві в березні 1917 р. було організовано три військові віче, а 16 березня 1917 р. створено товариство Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка, на якому військовики-українці київського гарнізону обрали Український військовий організаційний комітет, до якого увійшов і М. Міхновський. Першим практичним заходом М. Міхновського можна вважати організацію 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. 

   На Всеукраїнському національному конгресі М. Міхновський виступив із заявою від Українського військового організаційного комітету про згоду на формування двох українських бригад. Він наголошував на основних завданнях, які мала розв'язати Українська Центральна Рада (УЦР): згуртування українських солдат та створення власного війська. На конгресі був обраний членом УЦР від Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка. 

   У червні 1917 р. самостійники сформували військову частину, яка проголосила себе Другим українським імені гетьмана Павла Полуботка козачим полком. У ніч з 3 на 4 липня полк вийшов із казарм, здобув арсенал і частину центру Києва. Але виступ не підтримала Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти української автономії політичним шляхом. 6 липня повстанці склали зброю. Центральна Рада усунула з Києва небезпечного конкурента М. Міхновського, відіславши його на Румунський фронт. 

   Там Микола Міхновський пробув аж до Жовтневого перевороту. 

    Українство не було готове прийняти його націоналістичні ідеї. "Наші люди замало ще є українці, - з болем писав М. Міхновський, - а забагато полтавці, кияни, галичани, буковинці і т. д. Великою нацією і то нацією в справедливому значенні цього слова стануть українці лише тоді, коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т. д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно як нерозлучну і єдину цілість". 

   І мрії М. Міхновського здійснилися. Україна стала незалежною, єдиною,  суверенною державою. 

    І коли росія розпочала повномасштабну війну, слова М. Міхновського стали закликом до боротьби: "Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! … Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. … Вперед!"