21 березня - Всесвітній день поезії

   21 березня  в бібліотеці відбувся вечір патріотичної поезії "Українську силу духу утверджують поети". 

   Протягом всієї історії вороги не залишали спроб зробити Україну колонією, а українців рабами. А історія наша була страшна і кривава.  Йшли і йшли загарбники війнами на Україну, але не змогли  поставити її на коліна. Адже завжди ставали на захист рідної країни всі, хто міг тримати у руках зброю, хто любив і вірив Україні.  

  Слово -  найгостріша зброя, могутній засіб у визвольній боротьбі українського народу.  Поети за допомогою слова  боролися за кращу долю свого народу,  пробуджували національну свідомість українців, запалювали в них прагнення до волі та незалежності.  

   Багато героїчних моментів нашої історії знайшли відображення у віршах українських поетів. 

   Користувачка бібліотеки Кушнарьова Ольга Борисівна розпочала вечір  віршем-закликом Тараса Шевченка  "Заповіт", так як він залишається актуальним й донині, озброює патріотів невгасимою жадобою вибороти для України незалежність, мир і краще майбутнє, наснажує любов'ю до рідної землі. 

    Нема життя без України, бо Україна - це доля, бо Україна - це мати, бо Україна - це пісня, яка вічна на цій землі. І тому багато українських поетів зверталися  до України, як до матері, освідчувались їй в своїй любові. Ольга Борисівна прочитала чуттєвий вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну", в якому поет закликає: "Всім серцем любіть Україну свою - і вічні ми будемо з нею!" 

  Потім вона задекламувала сповнений патріотичним пафосом  вірш-заклик Івана Франка "Розвивайся ти, високий дубе...", в якому дуб - символ могутності, незламності українського народу і віри в те, що зміни не за горами. В образі матері виступає Україна, яка  закликає український народ постояти за   її честь. 

   Зараз, коли в Україні триває страшна, болюча, жорстока війна, головною темою творчості  поетів є невгасима надія на перемогу та звернення-молитви до Бога про допомогу. 

   

   В кінці  вечора Ольга Борисівна прочитала вірш-молитву Соломії Українець "Йшла до Бога Україна..." та заспівала пісню "Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу"  (слова Василя Симоненка, музика: Платона Майбороди, Анатолія Пашкевича).

26 березня - День Національної гвардії України

 «Герої нескореної Батьківщини» 

(до Дня Національної гвардії України)

Вірш Т. Г. Шевченка "Подражаніє 11 псалму"

  Прогресивні письменники часто зверталися до біблійних образів, мотивів, окремих висловлювань. Пояснюється це тим, що Біблія ввібрала в себе багато народних легенд, оповідань, переказів. Саме вони приваблювали поетів. 

   Тож не дивно, що Тарас Шевченко звернувся до Біблії, зокрема до переспіву Давидових псалмів. 

   Усього у Псалтирі 150 псалмів. Не всі їх написав Давид, але майже половину називають Давидовими. Давидові псалми - це велика наука життя, наука духовна, соціальна, моральна. 

    Т. Шевченко формував духовну, суспільну й історичну свідомість українського народу і, як апостол, просвітив його високою поезією. У Т. Шевченка постійно жило відчуття соціальних і національних кривд, заподіяних українському народу. Він сприймав їх як кривди особисті, і для нього псалми були підтримкою і натхненням до боротьби проти зла. 

   Т. Шевченко не переспівував псалми навмання, а вибрав 10 - як 10 заповідей своєму народові. 

 Вірш Великого Кобзаря "Подражаніє 11 псалму" є вільним переспівом 11-го псалма із церковнослов’янського тексту. Т. Шевченко використовує лише окремі слова й фразеологізми, вмонтовуючи їх у поетичну тканину власного твору, в якому, на відміну від біблійного оригіналу, акцентується мотив громадянського покликання поета - захисника народних інтересів, а також пророкується неминуча перемога над тогочасним поневолювачем - росією.

  Т. Шевченко пишучи про минуле України, передрік нам наше майбутнє - Україна обов'язково переможе російського агресора.   

 Користувачка бібліотеки Желєзна Євгенія  продекламувала вірш Т. Г. Шевченка "Подражаніє 11 псалму".

9 березня - 209-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

  З 1.03.2023 р. по 15.03.2023 р. до 209-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка на абонементі організували виставку-портрет "Тарас Шевченко - національний всесвіт, духовне небо України".

 

   Іван Дзюба писав: "Шевченко як явище велике й вічно живе – невичерпний, нескінченний і незупинний. Волею історії його ототожнено з Україною, і разом з її буттям триває Шевченкове, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, озиваючись до нових болів і дум, стаючи до нових скрижалей долі.

 

 Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в нім. І наша доба, як і кожна попередня, прагне наблизитись до розуміння Шевченка. Та, щоб краще збагнути його як нашого сучасника, треба повніше збагнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX ст. Шевченко сам приходить у наш час. Проте й ми повинні йти в його час. Тільки так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння".

   Тарас Шевченко – приклад патріотизму, служіння  народу, незламності народного духу. А зброя його – слово… Палке, живе, яке примушує прислухатися, здригнутися, від якого завмирає серце.

   Тож читайте Т. Г. Шевченка, знайомтесь з вічно нетлінною творчістю геніального сина України,  і ви відчуєте  безсмертну могутню силу його таланту, проникливість і глибину його думки, мужність і ніжність його лірики, гостроту  його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддану любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

 Все життя Т. Шевченко боровся за справедливість, за свободу, розуміння якої виходило за межі вузького визволення людей від кріпацтва, від поневолення та національного визволення України з-під гніту Росії.

  Велич Т. Шевченка полягає в тому, що він зумів повернути нам свою національну гідність і необхідність боротися за відновлення незалежної Української держави. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі...

   Особливо це гостро звучить  у неповторному "Заповіті", в якому Великий Кобзар звернувся до сучасників та прийдешніх поколінь з закликом звільнитися від кайданів, боротися за вільне життя, відстоюючи інтереси народу. В ньому звучить віра в перемогу, у те, що щастя прийде, Україна буде вільною.  

 "Заповіт" Т. Г. Шевченка став своєрідним патріотичним гімном нашого народу. Він крізь роки і десятиріччя не втрачає своєї актуальності. Особливо в наш час, коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, так як не хоче змиритися з існуванням незалежної української  держави,  не визнає її права  на незалежну закордонну політику, демократичний розвиток та європейський вибір. 

 Рядки знаменитого Шевченкового "Заповіту" запалювали народ, загартовували його волю до боротьби, зміцнювали віру в краще майбутнє.

    Тож нехай "Заповіт" Т. Г. Шевченка стане нашим дороговказом у здоланні російського агресора, перемозі у цій загарбницькій, жорстокій війні,  подоланні  труднощів у відбудові нашої країни та побудові щасливого майбутнього України. 

Творча зустріч з Сергієм Олександровичем Соколовим

  7 березня в читальній залі бібліотеки відбулась творча зустріч з  військовим тероборони, волонтером, просвітником, педагогом і патріотом України  Сергієм Олександровичем Соколовим. 

   "Я - патріот України, люблю я свою Україну і до вподоби мені дух свободи, що витає тут, на перехресті цивілізацій, віками і тисячоріччями. Особливо я вірю в свій український народ, у те, що він, у більшості своїй, вийде зі шляху простого споживацтва і сьогоденства, і стане справжньою нацією, яка відновить свій шлях і знайде почесне місце у світовій історії майбутнього" 

С. Соколов

   І з любові до України та гордості за український народ Сергій Олександрович підготував і написав науково-популярну книгу "Історія в моментах. Україна/  Московія", яку він презентував користувачам бібліотеки.

  Свою книгу автор присвятив воїнам, що загинули в боях поблизу кургану Савур-Могила та в Іловайському котлі в серпні 2014 року. Під час написання  книги, Сергій Соколов опирався на десятки джерел, як українських, так і закордонних, що примножує її цінність.

    Це публіцистичне видання на 260 сторінок. У ньому 2 великих розділи (1-й - коротко про важливі етапи історії України та висновки, 2-й – про Московію та московитів і висновки). 

  Книга   особливо актуальна сьогодні, так як висвітлює такі важливі питання: Що для нас Україна?  Хто ми – українці? Що ми знаємо про свою історію та ідентичність? Що ми вже зробили і що нам треба ще зробити для своєї рідної країни, щоб вона стала успішною? В чому суть агресії росії? 

    Сергій Олександрович коротко розповів про основні етапи боротьби України проти російського поневолення. Ознайомив з видатними діячами науки України, основна діяльність яких припадала на різні історичні періоди. 

   

   Ми вдячні Сергію Олександровичу за подаровану бібліотеці книгу.  Це цінний вклад в поповнення нашого книжкового фонду. 

31 березня - 150-річчя від дня народження М. І. Міхновського

  31 березня ми відмічаємо  150-річчя від дня народження  великої особистості,  українського політичного та громадського діяча, ідеолога українського самостійництва, першого представника українського націоналізму, адвоката, публіциста, Діяча Української Республіки і організатора її війська, збройних сил - Миколи Івановича Міхновського. До цієї ювілейної дати з 15.03.2023 р. по 31.03.2023  на абонементі організована виставка-ювілей  "Речник самостійності України".   

 Народився Микола Іванович Міхновський 31 березня 1873 р. в с. Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині  у сім'ї сільського священника. Освіту здобув у Прилуцькій гімназії. Після її закінчення в 1890 р. вступив на юридичний факультет Київського університету. Свою громадсько-політичну діяльність дев'ятнадцятирічний М. Міхновський почав у нелегальному товаристві Братство тарасівців, які заприсяглися все своє життя віддати за самостійну Україну.  Саме юному студенту було доручено розробити програму Братства тарасівців, з чим він успішно впорався. Програма носила назву "Profession de foi, або Визнання віри молодих українців".

  В цій програмі Братство тарасівців   своєю метою проголосило  боротьбу за "самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сану до Кубані, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині".

   Росію М. Міхновський вважав найтяжчим і віковічним ворогом українського народу, який посягає на право українців жити вільним і незалежним життям. Він різко викрив політику російської імперії, яка "грубими фізичними заходами  нищила живу істоту, націю". 

   Незалежність України для тарасівців - найвищий пріоритет. 

    В програмі також наголошувалось, що "мова - орган духу і виявляч психології народної... тому дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Україні..."

 М. Міхновський після закінчення Університету Св. Володимира у 1898 р. їде до Харкова, де відкриває адвокатську контору, не полишаючи і політичної роботи. 

  У січні 1900 р. Микола Міхновський у Харкові взяв участь у створенні Революційної Української Партії (РУП). Свої ідеї узагальнив у окремій брошурі "Самостійна Україна", яка була його вірою, бойовим гаслом, його самоціллю. За неї він боровся з денаціоналізуючими впливами Москви. 
 

 У 1902 р. М. Міхновський разом із небагатьма однодумцями вийшов із РУП і на початку 1904 р. заснував Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України. Найбільшого поширення набув своєрідний маніфест самостійників "Десять заповідей УНП", написаний 1903 р. і широко відомий в Україні та за її межами. Головною ідеєю цього маніфесту було: "Одна єдина неподільна від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна - республіка робочих людей - отсе національний український ідеал". 

   У статті "Робітницька справа в програмі УНП" М. Міхновський теоретично обгрунтовує мету і завдання новоствореної партії: "Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно на самостійну Україну".

    З початком Української революції М. Міхновський проголосив створення Центральної Ради, яка виразно задекларувала самостійницький характер. Наприкінці березня 1917 р. "самостійники" Міхновського ввійшли до складу Центральної Ради. З його ініціативи у Києві в березні 1917 р. було організовано три військові віче, а 16 березня 1917 р. створено товариство Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка, на якому військовики-українці київського гарнізону обрали Український військовий організаційний комітет, до якого увійшов і М. Міхновський. Першим практичним заходом М. Міхновського можна вважати організацію 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. 

   На Всеукраїнському національному конгресі М. Міхновський виступив із заявою від Українського військового організаційного комітету про згоду на формування двох українських бригад. Він наголошував на основних завданнях, які мала розв'язати Українська Центральна Рада (УЦР): згуртування українських солдат та створення власного війська. На конгресі був обраний членом УЦР від Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка. 

   У червні 1917 р. самостійники сформували військову частину, яка проголосила себе Другим українським імені гетьмана Павла Полуботка козачим полком. У ніч з 3 на 4 липня полк вийшов із казарм, здобув арсенал і частину центру Києва. Але виступ не підтримала Центральна Рада, яка ще сподівалася досягти української автономії політичним шляхом. 6 липня повстанці склали зброю. Центральна Рада усунула з Києва небезпечного конкурента М. Міхновського, відіславши його на Румунський фронт. 

   Там Микола Міхновський пробув аж до Жовтневого перевороту. 

    Українство не було готове прийняти його націоналістичні ідеї. "Наші люди замало ще є українці, - з болем писав М. Міхновський, - а забагато полтавці, кияни, галичани, буковинці і т. д. Великою нацією і то нацією в справедливому значенні цього слова стануть українці лише тоді, коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т. д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно як нерозлучну і єдину цілість". 

   І мрії М. Міхновського здійснилися. Україна стала незалежною, єдиною,  суверенною державою. 

    І коли росія розпочала повномасштабну війну, слова М. Міхновського стали закликом до боротьби: "Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України! … Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. … Вперед!" 

14 березня - День українського добровольця

  14 березня Україна відзначає День українського добровольця відповідно до постанови Верховної Ради України № 1822 від 17 січня 2017 року.

  Саме в цей день у 2014 році на тренувальну базу до Нових Петрівець з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.

   Добровольці зробили вагомий внесок у збереження суверенітету України починаючи з 2014 року.

   І коли   24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабну війну проти  нашої держави,  справжні герої України, не чекаючи на мобілізацію, першими записалися у добровольчі батальйони, пішли у Нацгвардію та Збройні сили, щоб зупинити агресора.  

    З метою вшанування мужності й героїзму захисників незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України та з нагоди Дня українського добровольця з 6.03.2023 р. по 20.03.2023 р.  на абонементі організована виставка-подяка "Добровільні захисники Вітчизни". 

   

 На виставці представлені книги, присвячені добровольцям - справжнім українським патріотам, які свідомо, за покликом серця, готові віддати своє життя за  Україну,   стали на захист її суверенітету та територіальної цілісності, починаючи з 2014 року і до сьогодення.

Котлярчук, А. Добровольці. Доба героїв = The Volunteers. The age of Heroes: (альбом) / Андрій Котлярчук.- Київ: Мистецтво, 2019.- 318 с.: фотоіл., портр.

   Фотопроект історії війни Андрія Котлярчука присвячено добровольцям, ветеранам АТО. Проект довжиною у п`ять років: 2014–2018 рр.  Світлини здійснювалася на нульових кілометрах. У виданні репродуковано невипадкові світлини відзняті на чорно-білу широку плівку. Використано тільки квадратний кадр.  Сотні кілометрів уздовж тонкої лінії дотику, сотні вдумливих кадрів, сотні портретів бійців до та після бою. Ілюстративний ряд супроводжують сотні висловлювань, спогадів, спостережень учасників подій.

  Фотопроект не випадковий, продуманий автором з самого початку. У виданні репродуковано великий масив світлин, через які ми бачимо, як поступово відроджувалася могутність української армії. Світлини зроблені у єдиному художньому ключі, портрети бійців дивляться на глядача неначе з батальних полотен минулих часів.

Михайлишин, І. Я. Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону "Донбас" / Ігор Михайлишин. - Харків: Фоліо, 2019.- 316 с.: портр. - (Воєнні щоденники) - (Своя війна).

 Ігор Михайлишин - доброволець, піаніст, юрист. Музикант-аматор, грав на Майдані у грудні 2013 року. До лав добровольчого батальйону "Донбас" НГУ потрапив у червні 2014 року. Взяв позивний "Піаніст". У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Згодом повернувся на фронт у складі батальйону "Донбас-Україна" ЗСУ. Після закінчення військового контракту здобуває професійну музичну освіту в Київському інституті музики імені Р. Глієра.
  "Танець смерті" - музичний твір Ф. Ліста, який для Ігоря символізує війну, боротьбу добра і зла, якій немає кінця. У цій конфронтації доля однієї людини є настільки мізерною, що її просто не помічаєш. Але якщо придивитись, побачиш віддзеркалення глобальної баталії у внутрішньому світі людини. Єдине, що врятує від загибелі, - постійний рух. Рух є умовою життя. Умовою розвитку. Умовою перемоги. 

Михайлишин, І. Я. Фуга "119". В тональності полону / Ігор Михайлишин.- Київ:ФОП Зеленський В. Л. , 2020.- 500 с.: портр.

    "Фуга 119" - книга про ворожий полон, куди потрапили добровольці батальйону "Донбас" після боїв у місті Іловайськ. Реальність, яку неможливо передати традиційними формами написання. Переосмислення та пошук нового привів автора до застосування принципу побудови фуги - поліфонічного музичного твору. Структура книги орієнтована на подвійну (двотемну) триголосну фугу з кодою. Це дає змогу повною мірою передати сплетіння болю та жаху - звичайної буденності полону, де вихід можливий тільки через смерть.

   "Фуга 119" є прямим продовженням книги "Танець смерті" та являється другою в майбутній трилогії "2014".

 

Зіненко, Р. Іловайський щоденник / Роман Зіненко.- Харків: Фоліо, 2017.- 282 с.: іл., портр.

  "Іловайський щоденник" Романа Зіненка - чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону "Дніпро-1", який пройшов "Іловайський котел" від початку до кінця. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців "кривавим коридором" дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, чого зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події. 

Зіненко, Р. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Ч. 1. 7-24 серпня 2014 року / Роман Зіненко.- Харків: Фоліо, 2019.- 448 с.: фотоіл. (Хроніка) - (Своя війна).

   Книга Романа Зіненка є результатом ретельного дослідження, яке ґрунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора "Б", учасників Іловайської трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом, залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково будуть отримані відповіді.
 Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7—24 серпня 2014 року. 

 

Зіненко, Р. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Ч. 2. 25-31 серпня 2014 року / Роман Зіненко.- Харків: Фоліо, 2019.- 476 с.: фотоіл. - (Хроніка) - (Своя війна).
 Друга частина видання висвітлює період з 25-го по 31 серпня 2014 року – від Дня Незалежності до відходу українських військових з Іловайська.

Савур-Могила: військові щоденники / Максим Музика, Андрій Пальваль, Петро Потєхін.- Київ: ДОВЖЕНКО БУКС, 2019.- 317 с.: фотоіл., портр.

  "Савур-Могила: військові щоденники" - це спогади авторів книги, які у серпні 2014 року добровільно пішли на фронт і брали участь в обороні  Савур-Могили.

 Савур-Могила... незвичайне місце. А ця книга не стільки про місця, скільки про людей і серпневі події 2014 року. Як промінь ліхтарика, кинутий у темряву, авторська свідомість вихопила обличчя, дії та враження.  Спека, втома, обличчя побратимів. Розуміння того, що завтра може не настати. Пил і піт. Це і є війна. Вона завжди поруч.

 

Вільчинський, О. К. У степу під Авдіївкою / Олександр Вільчинський. - Харків: Фоліо, 2018.- 189 с.: портр. - (Воєнна проза).

   В основу повісті Олександра Вільчинського "У степу під Авдіївкою" лягли особисті враження автора, який взимку 2016-2017 років перебував як рядовий боєць в одному з добровольчих підрозділів під Авдіїівкою.

  Готовність українського народу добровільно стати на захист України є вирішальною запорукою нашої перемоги.