16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Цим актом український народ після доби Української Народної Республіки та визвольної боротьби 1940-1950 років знову на повен голос заявив про своє прагнення до державної незалежності.
Декларацією Верховна Рада УРСР проголосила суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Документ став важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного й економічного розвитку.
У преамбулі та десяти розділах Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України, як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах".
Важливим є те, що в Деклатрації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із "Українською РСР" вжито слово "Україна" як офіційна назва держави.
Одне з головних - положення про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної незалежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять; громадяни всіх національностей становлять народ України.
Територія УРСР - в існуючих кордонах недоторкана.
Від імені народу України може виступати тільки Верховна Рада.
Національним багатством може володіти виключно Український народ.
Проголошувалося також право на власні Збройні Сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава мала самостійно визначити порядок проходження військової служби громадянами республіки.
Було задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Державні органи влади мали забезпечувати національно-культурне відродження Українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами. Крім того, всім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.
Одразу після ухвалення історичного рішення переповнений емоціями Левко Лук'яненко на площі перед Верховною Радою заявив: "Ця Декларація - це програма виходу України з-під влади Москви. Від нас із вами залежить, чи Декларація стане практичною програмою будівництва незалежної України, чи промосковським комуністам-ортодоксам вдасться перетворити її в черговий порожній папірець".
Іван Драч зазначав: "До цього документа ми повинні ставитися із належною поштивістю і пошаною, але і з розумінням того, що це лише початок тої величезної і грандіозної роботи, яка називається творенням Української держави".
