З нагоди 95-річчя від дня народження Івана Михайловича Дзюби - видатного українського літературознавця, громадського діяча, шістдесятника, дисидента і політика, Героя України на абонементі організували виставку-ювілей "Іван Дзюба - національний мислитель нашого часу".
Іван Михайлович, уродженець Донеччини, став одним із головних інтелектуальних опозиціонерів радянської влади, який заклав ідейні основи боротьби за незалежність України.
У два роки Іван пережив голодомор.
Пропрацювавши кілька років у Донецькому педінституті, Іван Михайлович вступає до аспірантури інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України і переїжджає до Києва. У столиці він стає одним із активних учасників Клубу творчої молоді, зблизившись з Іваном Світличним, Аллою Горською, Василем Симоненком, Ліною Костенко, Іваном Драчем, Лесем Танюком, Євгеном Сверстюком та іншими молодими й натхненними "шістдесятниками".
Наприкінці 1980-х років Іван Дзюба стає одним із співзасновників Народного руху України, президентом Республіканської асоціації україністів, головним редактором журналу "Сучасність", а в грудні 1992 р. очолює Міністерство культури України. Також працює на посаді академіка-секретаря Відділення літератури, мови, мистецтвознавства НАН України, у 1997 р. стає співголовою Головної редакції Енциклопедії сучасної України, тривалий час очолює Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Щоб більше дізнатися про життєвий і творчий шлях видатного українця, пропонуємо вам ознайомитися з книгами і матеріалами нашої виставки.
У другому томі вибраних праць Івана Дзюби подано дослідження творчості Тараса Шевченка, її європейський контекст; статті з питань естетики й культурології, історії українського кіно; міркування про становище і долю української мови, а отже, й долю української культури. Майже піввіку українського літературного життя побачено очима його активного учасника, уважного і вдумливого літературного критика та дослідника.
"Спрага" – це фундаментальна публіцистично-літературознавча книга видатного українського дисидента, літературознавця та академіка Івана Дзюби, видана у 2001 році. Вона є збіркою його знакових статей та інтерв’ю, що охоплюють проблеми національної ідентичності, збереження духовності та осмислення української культури.
"Починаймо з поваги до себе" – це відома збірка статей та доповідей видатного літературознавця, дисидента та громадського діяча Івана Дзюби, видана у 2002 році Видавничим центром "Просвіта". У цій роботі автор звертається до фундаментальних питань національної свідомості, громадянської відповідальності, культури та збереження української ідентичності.
Цикл знакових публіцистичних статей видатного українського літературознавця, дисидента й академіка Івана Михайловича Дзюби. Вперше опубліковані у 1987-1988 роках, згодом ці праці були видані окремою книгою, за яку автор здобув Шевченківську премію.
Фундаментальна мемуарно-автобіографічна праця видатного українського дисидента, літературознавця та громадського діяча Івана Михайловича Дзюби. Книга є глибоким осмисленням власного життя на тлі епохи. Вона охоплює дисидентський рух, добу шістдесятників та здобуття Україною незалежності.
Перша частина – це розповідь про дитинство, шкільні й студентські роки; сім’ю, родичів, сусідів, про зниклу і зникаючу Атлантиду української Донеччини, – донецького українського села і робітничого селища. Їх поглинуло XX століття, вони існують фізично, але вже не в тій якості… Друга частина спогадів відтворює суспільно активний період життя автора: від 1960-х років і до наших днів, торкається проблем утвердження незалежної Української Держави. Але основна увага - до внутрішнього світу, до переживань і формування світогляду оповідача, до "непарадних" сторінок історії, до постатей людей, поруч із якими автор верстав нелегкі життєві шляхи.
Літературні портрети - улюблений жанр автора, адже дають змогу зануритися у світ неординарних творчих особистостей. До книги ввійшли тексти, написані в різні часи - від 60-х років минулого століття й донині. Це есеїстичні замальовки, роздуми і розвідки, присвячені непересічним постатям сьогодення і недавнього минулого, написані в характерному для Івана Дзюби вдумливо-аналітичному стилі.
Виступ-лекція вченого зі світовим іменем, академіка НАН України І. Дзюби, прочитана у Львівському національному університеті ім. Івана Франка 15 вересня 2006 року, є рефлексією на антишевченківські публікації, що відображають явище українофобії в сучасній Україні.
Ідеям "психологічної Европи" та "азіятського ренесансу" в контексті української національно-визвольної ідеї у творчості Миколи Хвильового присвячено інавгураційну лекцію Почесного професора НаУКМА академіка Івана Дзюби.
Це книжка про письменника в Часі – і про Час у житті й творчості письменника. Перед читачем розгортається ніби писаний на окремих аркушах літопис долі Ліни Костенко – і долі країни в часи тоталітарної системи та в період боротьби за Незалежність, захисту її здобутків. Глобальні історичні події перетинаються зі щасливими й сумними моментами родинного життя, драматичні передчуття й іронічні коментарі переплітаються, голоси рідних і друзів творять поліфонію, яка з хаосу дисонансів вичакловує гармонію, світло, любов.
Літературне дослідження творчості найрезонанснішого українського письменника-сучасника Сергія Жадана. Ця книжка – своєрідна зустріч двох поколінь українських літераторів. Авторитетний і досвідчений Іван Дзюба ділиться своїми думками щодо творчості Жадана одного з кумирів нинішньої молоді.
Книга Івана та Марти Дзюбів складається з текстів (мемуарні нариси, статті та інтерв’ю), які є своєрідними коментарями до життя і творчості Сергія Параджанова, одного з найвидатніших і найоригінальніших митців України та світу. Його образ складають міфи та міфологеми, переважно витворені самим Параджановим. Тексти авторів книги розширюють цей образ у найцікавіший спосіб – доповнюючи життєвими подробицями, сюжетами й концептуальними інтерпретаціями вчинків кіномитця, котрі однаковою мірою дотичні як до життя побутового, так і власне художнього. А ще ця книга дарує читачеві уявлення про те, як складався мистецький космос Параджанова, яким чином відбувся перехід від режисера, що працював з традиційними міфами комуністичної ідеології, до художника, що заговорив мовою національних міфологій в їхній авангардовій, напрочуд сучасній іпостасі.
