Подаровані книги

    Колектив бібліотеки висловлює щиру подяку всім, хто долучився до поповнення нашої книгозбірні. Кожна подарована книга - безцінний скарб, який поповнить фонд бібліотеки, подарує літературі друге життя та зробить читання доступнішим для кожного. Завдяки вам  наші читачі зможуть поповнити свої знання, насолодитися корисною і цікавою літературою. 

Ліб-моб "Як пройти до бібліотеки?"

   З метою підняття престижу бібліотеки, залучення  потенційних користувачів,  промоції читання та інформування мешканців про послуги нашої книгозбірні  17.06.2026 р.  на масиві Теремки ІІ  провели ліб-моб (вуличну акцію) "Як пройти до бібліотеки?"

  Запрошували мешканців теремківської громади стати нашими користувачами та роздавали їм рекламно-інформаційні візитівки.

Концерт "Музика, що дарує силу і віру"

 "Сонатина" К. М. Вебера у виконанні 

Вікторії Горохової

Й. С. Бах "Прелюдія №5"

Й. С. Бах "Прелюдія №2"

Л. В. Бетховен "До Елізи"

Полонез Огінського

"Музика, що дарує силу і віру"

 16.06.2026 р. в бібліотеці відбулась творча зустріч "Музика, що дарує силу і віру" з користувачкою бібліотеки, вихованкою музичної школи №38 Вікторією Гороховою.

   У бібліотеці панувала особлива атмосфера. Адже своєю творчістю з присутніми ділилася юна артистка - тринадцятирічна  Вікторія. Вона подарувала слухачам справжню музичну магію.  

   У виконанні Вікторії прозвучали "Сонатина" К. М. Вебера, "Прелюдія №5", "Прелюдія №2" Й. С. Баха, п'єса "До Елізи" Л.В. Бетховена, Полонез Огінського, фортепіанна мініатюра "Зозулька" В. Барвінського.

 Виконуючи класичні твори відомих музикантів, Вікторія продемонструвала високий рівень виконавчої майстерності та підтвердила, що можна бути сильними навіть у найтемніші часи, а музика - це світло, віра у нашу перемогу. 

 Вікторія також  ознайомила присутніх з творчим і життєвим шляхом Василя Олександровича Барвінського  (20 лютого 1888, Тернопіль - 9 червня 1963, Львів) - українського композитора, піаніста, музичного критика, педагога, диригента, організатора музичного життя, визначного представника української музичної культури ХХ століття, провідного діяча Союзу українських професійних музик.

    Кожний виступ юної артистки супроводжувався бурхливими оплесками. Це заслужене визнання її таланту,  сили й віри у мирне, щасливе майбутнє. 

           На заході була присутня бабуся Вікторії - пані Ліна. Вона з гордістю і теплом розповіла про її творчі здобутки. Пані Ліна наголосила на тому, що   сила волі,  наполегливість, талант і любов до музики творять справжні дива.  

        Жива музика та спілкування створили особливий настрій - яскравий, теплий, незабутній. Слухачі кожне слово і музику відчували серцем.

   

 З побажаннями здійснення мрій, вдячністю за неповторну музичну магію виступив  Ліщенко Анатолій Григорович - член Національної спілки письменників України, автор історичної трилогії, роману-епопеї "Вони боролися за свободу", книг "Хто ми українці?!:(в обіймах російського шовінізму)" та "Мораль і правоохоронна система у двох її вимірах", яку він подарував Вікторії.

   

 Завідувач бібліотеки також подякувала Вікторії за її талант та любов до музики. 

15 червня - 85-річчя від дня народження Івана Миколайчука

   До 85-річчя від дня народження Івана Миколайчука - видатного українського кіноактора, сценариста, режисера та письменника, лауреата Шевченківської премії 1988 року (посмертно)  на абонементі організували виставку-ювілей "Іван Миколайчук – уособлення національного духу в Україні". 

   Івана Миколайчука називали "душею українського кіно", генієм сучасності, "народним", артистом через те, що його  знали і любили мільйони людей, хоч від держави він мав звання лише "заслуженого".

    Іван Миколайчук почав зніматися у 1964 році. У його доробку - фільми: "Сон" (1964), "Тіні забутих предків"(1965), "Гадюка" (1966), "Бур'ян"(1967), "Анничка"(1969), "Комісари" (1969), "Захар Беркут" (1972), "Тривожний місяць вересень" (1977), "Лісова пісня" (1982), "Легенда про княгиню Ольгу" (1983) та ін. 

   Актор, співавтор сценаріїв і режисер стрічок "Білий птах з чорною ознакою" (1971 року одержав Гран-прі на Міжнародному кінофестивалі в Москві), "Пропала грамота" (1972), "Мріяти і жити" (1975), "Бірюк" (1978), "Під сузір'ям близнюків" (1979).

   Іван Миколайчук був режисером-постановником "Вавилон ХХ" (1979) і "Така пізня, така тепла осінь" (1981). 

   Іван Миколайчук зіграв 34 ролі, більшість його персонажів несли любов до України та незламну волю українського народу. Владу дратувала його національна свідомість, глибока повага до українського народу, культури, природи. За це він дістав тавро "неблагонадійного". У 1970-і роки, коли розпочалося переслідування діячів культури в Україні, страшним ударом для Миколайчука став арешт Сергія Параджанова. Пізніше і самого Івана Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології, заборонили знімати та грати. У 1979 році йому вдалося відзняти "Вавилон ХХ", який завоював приз "За кращу режисуру" на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе.

   Подальша режисерська доля Івана Миколайчука не склалася через "націоналістичний ухил" у культурі. У 1983 році були написані "Небилиці про Івана", а у 1984 році режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та його постановку було дозволено лише восени 1986 року. Через хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.

  Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі "Безталанна" за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.

  

  

    Іван Миколайчук був не лише актором та режисером, але й сценаристом та автором музичного оформлення багатьох своїх фільмів. А перший кіносценарiй – "Живий хрест у мертвій діброві", в основі якого лежала достовірна історія про сільських Ромео і Джульєтту, він написав у 17 років.

   Крім акторської, в Івана Миколайчука була і музична освіта: він у 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю "хормейстер художньої самодіяльності". Гарно співав, добре грав на інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.

    Іван Миколайчук палав пристрастю до того, що робив - свідчать режисери. Він світився коханням до дружини і грів душевним теплом - згадують друзі сім'ї. 

   "Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі" Сергій Параджанов

    Він рано згорів, не доживши навіть до 47 років - 3 серпня 1987 року. 

     Шануймо своїх геніїв! 

  Таким був всесвітньовідомий актор, режисер і сценарист, творчість якого - гідна спадщина не лише української, а й світової культури.

14 червня - 135-річчя від дня народження Є. Коновальця

 

 До 135-річчя від дня народження Євгена Михайловича Коновальця   — українського державного, військового та політичного діяча, полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців, члена Стрілецької Ради, коменданта Української військової організації, голови Проводу українських націоналістів, засновника і першого голови Організації українських націоналістів, одного із ідеологів українського націоналізму з 08.06.2026 р. по 25.06.2026 р. на абонементі організували виставку-ювілей "Борець за волю України". 

   Літопис боротьби за українську державність у ХХ столітті закарбував на своїх сторінках цілу низку історичних постатей. Одне з чільних місць серед них належить полковникові Євгену Коновальцю (1891-1938), який   зробив неабиякий внесок у розвиток та становлення української державності.

  У вирі революційних подій Євген Коновалець швидко домігся широкого визнання. Він став одним із засновників, а потім і командиром славетної формації Січових Стрільців, які відіграли важливу роль у боротьбі за українську державність 1918-1920 років. 

   Після поразки українських визвольних змагань 1917-1921 рр. полковник Євген Коновалець та його бойові побратими створили Українську військову організацію (УВО) (1920-1921) і тим широко задекларували своє прагнення боротися за відновлення Української Держави. 

   У 1929 р. з ініціативи УВО і під безпосереднім керівництвом Є. Коновальця було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), вістря боротьби якої було спрямоване проти головних ворогів української державності - московських більшовицьких  спецслужб і польської окупаційної шовіністичної влади. 

   Слова провідника ОУН: "Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї!" стали девізом оунівців.

    За словами З. Книша - відомого члена ОУН-УВО Євген Коновалець був "легендарною постаттю, символом спротиву всього українського народу..."

     ОУН стрімко увірвалася в українське суспільно-політичне життя і вже в середині 1930-х років стала найавторитетнішою національно-державницькою організацією, як на еміграції, так і  на українських землях у складі іноземних держав.

    Світ мав розуміти, що оунівці не терористи і не бандити, а борці за відновлення української державності.

    Євген Коновалець встановив контакти з політичними колами Німеччини, Британії, Литви, Іспанії, Італії, Японії, США, які спонсорували оунівців. А на території Польщі, Чехословаччини, Австії, Німеччини стали діяти військові школи для підготовки старшин українського війська.  

   

Але, коли до влади прийшов Гітлер, Євген Коновалець розірвав контакти з німецькими військовими структурами. 

   Діяльність Є. Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всерозростаючою підтримкою українців, викликала занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 

 Коновалець був особистим ворогом Сталіна. Ще протягом 1920-х років Москва організувала 4 замахи на його життя. 

  23 травня 1938 року долю Євгена Коновальця було вирішено. Його вбив радянський агент Павло Судоплатов.

 Загибель провідника ОУН стала непоправною втратою для українського визвольного руху, для всієї боротьби за українську державність. 

   "У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" - ці слова Є. Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.

Благодійна акція "Добро лікує душу"

 10.06.2026 р. для підтримки членів ГО "Об’єднання інвалідів "Джерело натхнення", які перебувають в скрутних життєвих обставинах, провели благодійну акцію "Добро лікує душу", пов'язану з добровільною речовою допомогою.