Флешмоб "Дякуємо ЗСУ!

За те, що Україна не федеральний округ"

31 грудня - 145-річчя від дня народження Гната Хоткевича

      З 12.12.2022 р. по 31.12.2022 р. до 145-річчя від дня народження  Гната Хоткевича в бібліотеці представлена виставка-ювілей "Митець соборницького духу". 

   Гнат Мартинович Хоткевич залишив помітний слід у багатьох сферах культури України - як прозаїк, драматург, публіцист, критик, етнограф, фольклорист, організатор театральних колективів, музикознавець та перекладач.

  Гнат Хоткевич народився в Харкові. Закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки долучився до культурно-освітньої діяльності на селі. Віртуозно опанувавши гру на бандурі, влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові. 

 У 1905 році Г. Хоткевич взяв активну участь у революційних подіях, у зв'язку з чим змушений був емігрувати до Галичини. Грошима на переїзд допомогла Марія Заньковецька, яка заради його порятунку продала свої коштовності.

   Г. Хоткевича дивували Карпати, гуцульські звичаї та мова. Він так надихнувся цим краєм, що написав місцевим діалектом повість "Камінна душа" (1911р.), п'єсу й великий роман про Довбуша, серію оповідань "Гірські акварелі" (1914р.) та "Гуцульські образки" (1914-1915 рр.).

 Хоткевич створив унікальне явище - Гуцульський народний театр. Переважна більшість акторів-аматорів були неписьменними селянами й вивчали ролі на слух. Вони грали настільки переконливо, майже професіонально, що з часом їх почали запрошувати на гастролі Буковиною, Галичиною та навіть до Польщі. 

   Захоплювалася цим театром Марія Заньковецька, яка на його розвиток віддавала чи не всі свої заощадження. Паралельно Хоткевич виступав із концертами й уклав перший підручник із гри на бандурі.

   У 1911 р. письменник повертається до Харкова, де вступив до товариства ім. Г. Квітки-Основ'яненка й був головою його науково-літературного відділення. Читав лекції про культуру й побут Галичини, співпрацював з україномовною газетою "Слово", яку після випуску другого номера в жовтні 1915 року закрили за антиурядову пропаганду. Хоткевич збирав підписи з вимогою свободи слова, преси, викладання української мови. За це його вислали з України й три роки тримали під наглядом поліції. 

  До революції 1917 р. Г. Хоткевич поставився з недовірою, але  активно включився в літературно-мистецьке життя. 

  У 1920-1928 рр. Г. Хоткевич викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі. 

  У 1926-1932 рр. викладав клас бандури у Харківському музично-драматичному інституті.  В цей час талановитий музикант видав "Підручник гри на бандурі", удосконалив сам інструмент, а також запропонував оригінальну методику гри ("хоткевичівку"). 

   Із 1928 р. по 1932 р. - керівник Полтавської капели бандуристів, для якої написав твори "Буря на Чорному морі", "Поема про Байду", "На Унтен ден Лінден", "Марш полтавських бандуристів" та ін. 

 Гнат Хоткевич дружив з багатьма знаними діячами національно-культурного ренесансу - Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Марією Заньковецькою, Михайлом Старицьким та іншими.

  У  1932 р. втратив роботу. Його твори було заборонено. 

   Його доля, на жаль, багато в чому, типова для національно свідомого українського інтелігента доби "розстріляного відродження".

   Незважаючи на свої заслуги перед народом, як талановитого письменника, громадського та культурного діяча, Хоткевич з початку 30-х років зазнає жорстоких переслідувань з боку партократії: його звинувачують у націоналізмі, не публікують творів, обмовляють у пресі.

   Письменник пише  листи до різних інстанцій (харківської влади, Академії наук України, зрештою -  до Сталіна) з проханням полегшити його долю.

  Але не допомогла Г. Хоткевичу ні Спілка письменників, ні Академія наук. Він був заарештований та розстріляний як "ворог народу" 8 жовтня 1938 року.

  24 квітня 1956 р. військовим трибуналом Київського військового округу Г. Хоткевич був реабілітований за відсутністю в його діях складу злочину.

  Гнат Хоткевич є автором близько 600 музичних творів: романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. 

  Щоб більше дізнатися про життєвий і творчий шлях Г. Хоткевича, пропонуємо вам ознайомитися з матеріалами нашої виставки.

Хоткевич, Г. М. Авірон; Довбуш: Повісті. Оповідання / Гнат Хоткевич.- Київ: Дніпро, 1990.- 559 с.: іл.

 У виданні вміщено кращі твори письменника на історичну тематику. Вперше повністю публікується повість "Довбуш", в якій реалістично зображено життя гуцулів у першій половині XVIII ст. До видання ввійшли також оповідання, уривок з незавершеного роману "Берестечко" та повість "Авірон" (1928 р.) за біблейським сюжетом.

Хоткевич, Г. Портрет (фантазія); Біла (флюїда): Оповідання / уклад. Юрій Винничук // Антологія української готичної прози: у 2 т. Т. 2. - Харків, 2014.- с.100-159.

 Моторошна, або готична, проза - один з найпопулярніших жанрів фантастики. Особливістю слов'янської літературної готичної прози є те, що природне зображується з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.

   Оповідання Г. Хоткевича "Портрет" та "Біла"  - готична проза  початку ХХ ст.

Хоткевич, Г. Черемош: Нарис-медитація / упоряд. та пер. рум. Мірчі Лютика// Зоряний дощ: проза для дітей та юнацтва. Кн. 2.- Київ: Етнос, 2006.- с. 38-40.

 Нарис-медитація Г. Хоткевича "Черемош" (зі збірки "Гірські акварелі", 1914) - це роздум над долею людей, життя яких проходить у лоні ласкавої, але водночас і грізної, свавільної природи Карпат.

Хоткевич, Г. М.  Музичні інструменти українського народу / Гнат Хоткевич.- Репринтне видання.- Харків: Харківський інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського; Харківський літературний музей: Асоціація захисту історичного середовища, 2002.- 288 с.: іл.

  Монографія корифея української культури Гната Мартиновича Хоткевича є першою історичною розвідкою, присвяченою опису музичних інструментів, поширених на теренах України здавна і до 30-х років ХХ століття. Ця праця і сьогодні не втратила наукової цінності як перша спроба систематично охарактеризувати українські народні інструменти.

   В  своїй праці Г. Хоткевич вперше в історії українських музично-фольклористичних досліджень розробив систему, яку застосував до розгляду генези й еволюції конструкції, строю, способів гри і форми функціонування всіх музичних інструментів, а також їх ролі в народному музикуванні впродовж різних епох.

Даниленко, О. В.  Хоткевич Гнат Мартинович / О. В. Даниленко // Діячі науки і культури: нариси життя та діяльності.- Київ: Книги - ХХІ, 2007.- с.430-433.

   В розділі посібника зображено головні віхи життя і діяльності провідного діяча культури Гната Хоткевича. 

Шевчук, В. Друге відкриття Гната Хоткевича / Валерій Шевчук // Дорога в тисячу років: Роздуми. статті, есе.- Київ: Рад. письменник, 1990.- с. 329-335.

 Розділ книги В. Шевчука  присвячений нащадку гетьманів Хоткевичів, "графській дитині" і водночас кухарчуку, залізничному інженеру і музиканту, літератору і актору - Гнату Хоткевичу. Доля кидала письменника від Слобожанщини до Карпатських гір, та й перипетій на його шляху траплялося немало: виключення з інституту, мандрівка з хором Миколи Лисенка, участь у революції 1905 р., еміграція, організація робітничого (у Харкові) і гуцульського (у Криворівні) театрів, видавнича діяльність, гастролерські мандри, тюрма, заслання, викладацька робота, смерть, реабілітація.

Погребенник, Ф. Гнат Хоткевич / Ф. Погребенник // ...З порога смерті...: Письменники України - жертви сталінських репресій.- Київ: Рад. письменник, 1991.- с.441-444.

    У розділі книги на основі архівів КДБ документально розкрито методику й механіку політичного процесу над творчим українським інтелігентом Гнатом Хоткевичем, який став безневинною жертвою сталінського терору. 

10 грудня - День захисту прав людини

 День прав людини - міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.

 До цієї дати організували виставку-досьє "Декларація прав людини: істини, що не потребують доказів" та 7 грудня біля неї провели бесіду за цією ж  назвою. 

 Користувачам бібліотеки розповіли про їхні права і свободи, визначені "Загальною декларацією прав людини",

 яка є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття.

   Генеральна Асамблея проголосила цю Декларацiю  як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави. 

   За декларацією  визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм'ї, i рiвних та невiд'ємних їх прав є основою свободи, справедливостi та загального миру. 

   Мир!!! Це так важливо для українців, коли йде війна в Україні, коли гинуть люди, руйнуються міста і села. Ми, як ніколи, знаємо ціну і значення слова -  мир. 

   Хочеться якнайшвидше почути такі найзаповітніші слова: "Ми перемогли! Кінець війні! Слава Україні! Героям слава!"

   

13 грудня - 145-річчя від дня народження Миколи Леонтовича

   З 1.12.2022 р. по 20.12.2022 р. до 145-річчя від дня народження українського композитора, хорового диригента, педагога   Миколи Леонтовича в бібліотеці представлена виставка-ювілей "Музичний ювелір української пісні".

   

 

 Коротке і трагічне життя, смерть, всесвітня слава і водночас складна доля відродження в людській пам'яті - це лише короткий штрих в обрисі постаті Миколи Леонтовича. Він  один з найвидатніших діячів національної культури. 

 Леонтовича справедливо називають українським Бахом, ювеліром української пісні, оскільки, як і великий Бах, композитор творив багатоголосні твори і підніс українську пісню на новий рівень. 

   

  Микола Леонтович був закоханий в українські пісні і зробив 150 їх обробок для хору а капела (без інструментального супроводу). Композитор опрацьовував пісні різних жанрів: календарно-обрядові, ліричні,  історичні, чумацькі, жартівливі. На основі українських народних мелодій він створив хорові композиції, в яких поєднав прийоми народного багатоголосся із засобами класичної поліфонії. 

   Художньо-творча робота над українською піснею стала для композитора джерелом високого натхнення. Микола Леонтович надзвичайно тонко розумів народну душу і вмів талановито передати характер пісні. Його обробки народних пісень - це самостійні художні твори, для яких музика народної пісні дає лише певний грунт. 

   Музично-творча спадщина М. Леонтовича - це понад сто творів-розробок українських народних мелодій і чотири твори на оригінальні теми: "Льодолом", "Літні тони" (хори), "Легенда" та "Моя пісня" (соло з хором і супроводом фортепіано). 

Найяскравіший твір Леонтовича, який приніс йому визнання – "Щедрик". Вперше ця композиція була висвітлена українській публіці у 1916 році у виконанні хору Київського Університету. Це була вже четверта редакція "Щедрика" Леонтовича, що набула надзвичайної популярності.

Для просування ідеї незалежної України та популяризації української музичної культури  за дорученням  голови Директорії Симона Петлюри Українська республіканська капела  популяризувала "Щедрик" за кордоном. 

 Майже три роки капела під керівництвом О. Кошиця гастролювала і об’їздила понад 20 країн: Чехословаччину, Австрію, Швейцарію, Францію, Бельгію, Нідерланди, Велику Британію, Німеччину, Польщу, Іспанію. У 1922 році капела виступила в США у престижному концертному залі Карнегі-Хол. У програму всюди входила колядка Леонтовича "Щедрик", яка тут же стала серед слухачів "хітом", як сказали б зараз. Проте сам композитор про цей успіх навіть не здогадувався: він потерпав від злиднів.

 А в 1936 році Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записує англійську версію слів до "Щедрика" — "Carol of the Bells". Під цією назвою мелодія українського "Щедрика" стала всесвітньо відомою.

4 грудня 2022 року у найпрестижнішому концертному залі Нью-Йорка Карнегі-Хол прозвучав "Щедрик" Миколи Леонтовича українською мовою. Уперше  ж  "Щедрик" прозвучав у Карнегі-Хол сто років тому, який став символом різдвяних свят в усьому світі та інструментом української дипломатії тих часів.

 30 жовтня 1922 року відбувся виступ хору у м.Чикаго, в одному з найпрестижніших концертних залів міста – Chicago Orchestra Hall. 

У наш час "Щедрик" можна почути в усіх куточках світу англійською, німецькою, іспанською, японською. Але ця чарівна мелодія навіки залишатиметься саме українською – символом нашого Різдва, чуда, віри у світле й хороше, а найбільше - у нашу перемогу.

6 грудня - День Збройних сил України

 6 грудня українці відзначають важливе державне свято – День Збройних сил України, яке  було встановлене постановою Верховної Ради України в 1993 році.

 

  З 1.12.2022 р. по 15.12.2022 р. до Дня Збройних сил України в бібліотеці представлена виставка-ствердження «О, моя Україно! І в будень, і в дні святкових дат, стоїть на сторожі твій солдат».

  Українська армія... Шлях її утворення дуже непростий. Українські січові стрільці, Галицька армія, армія української народної республіки, українська повстанська армія, збройні сили незалежної України.

  День Збройних сил України — це свято на честь тих, хто захищав і нині захищає територію нашої країни, забезпечує обороноспроможність нашої держави. Це свято славних синів і доньок, міцних та незламних патріотів з жовто-блакитною бронею, які є непереможним щитом українського народу. 

 Це свято хоробрих військовослужбовців, завдяки незламному духу та звитязі яких, ми можемо почуватися у безпеці. 

   Ми віддаємо шану героям, завдяки яким майорить сьогодні синьо-жовтий прапор свободи в нашій державі.

Збройні сили України —

Слава, гордість, міць країни!

Захищають мир, свободу

Служать рідному народу!

Щира шана і подяка

Хлопцям, молодим солдатам,

Що строкову службу чесно

Сприйняли, як борг почесний!

Матері й батьки шановні

Вихованням послідовним

Відчуття патріотизму

І повагу до Вітчизни

У серцях синів зростили —

Вартувати відпустили

Мирну, вільну і єдину

Незалежну Україну!

Тож вшануймо в день святковий

Всіх без винятку військових!

Завдяки їх чесній службі

Живемо у мирі, дружбі!

Адже мир тоді панує,

Коли армія чатує!

Наталія Козленко

 

3 грудня - 300 років від дня народження Григорія Сковороди

  З 1.12.2022 р. по 15.12.2022 р. до 300-річчя від дня народження відомого українського філософа, богослова, поета, байкаря, педагога,  композитора, музиканта, викладача поетики, латини, перекладача з грецької, німецької, польської, давньоєврейської мови Григорія Савовича Сковороди в бібліотеці представлена віртуальна виставка-ювілей «Григорій Сковорода – наш духовний орієнтир».

  Григорій Савович Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині 3 грудня 1722 року. Батько його - малоземельний козак Сава Сковорода, а мати із заможної полковничої родини Шангіреїв. Сім'я Сковороди була середнього достатку і належала до письменних людей. Григорій Сковорода закінчив у селі церковно-парафіяльну школу і 12-річним отроком вступив до Києво-Могилянської академії. Сковорода був одним з кращих учнів академії, відзначався охотою до науки, мав унікальну пам'ять, талант до філософії, великі музичні здібності і чарівний голос. В 19 років Сковорода знав сім мов, грав на скрипці, флейті, сопілці, бандурі, писав музику. Та найбільше вабило юнака пізнання світу.

  Григорій Сковорода був цілителем душ та тіла, мандрівником, що власними ногами пройшов усю Україну,  Польщу, Німеччину, Австрію, Словаччину, Угорщину, Італію. Він був прозрілим ясновидцем, який знав годину своєї смерті, сам собі викопав могилу і написав  епітафію "Світ ловив мене та не спіймав". Помер 9 листопада 1794 р. в селі Іванівка, нині Сковородинівка на Харківщині.

   Хто він? Геній українського народу, пророк, людина надприродних здібностей, чи прибулець з іншої планети, який виконував на Землі місію - "розбудити світ", відкрити людям таємниці буття, дати кожній людині зрозуміти, що вона, пізнавши себе, свою божественну природу, може розвинути свій розум, волю, інтуїцію до безмежних розмірів пізнання Всесвіту і Бога.

   Ось уже три століття допитливі вчені вивчають твори Сковороди, намагаються вловити втаємничені думки першого українського Розуму, вибудовують його філософський світ. І все ж, ніхто не наважиться сказати, що пізнав його сутність, глибини його творчості. Вчення філософа-мораліста,  його містика і сьогодні  ваблять  молодих мислителів світу. Настав час виконати його заповідь - "Пізнай себе і ти пізнаєш світ" і вклонитися імені Великого Українця.

 Відомий сучасний письменник Пауло Коельо, перебуваючи в Україні, вклонився землі, яка народила   Григорія Сковороду.

   В історію української літератури Сковорода ввійшов як письменник-байкар і поет, перший український лірик. Його літературна творчість невід'ємна від усієї його філософської та педагогічної спадщини.

   Щоб більше дізнатися про життєвий і творчий шлях видатного українця, пропонуємо вам ознайомитись з матеріалами нашої виставки.

Сковорода, Г. С. Життя наше - це подорож / Григорій Сковорода; упоряд. і пер. Валерій Шевчук.- Львів: апріорі, 2021.- 272 с.: ілю, портр.

 Унікальність видання в тому, що тут чи не вперше зібрані в одній книзі художні твори видатного філософа в повному їхньому обсязі з додачею вибраних упорядником з різних текстів (і художніх, і філософських) афоризмів, які сягають вершин афористики. Книга містить ґрунтовну розвідку В. Шевчука про письменницьку спадщину Г. Сковороди та біографію, написану учнем філософа М. Ковалинським. Всі тексти подано в перекладі на сучасну літературну мову.  Система ілюстрацій відбиває образотворче бачення світу XVIII століття.

Сковорода, Г. С. Найкраще: (пе

(переклади) /Григорій Сковорода.- Львів: Terra Incognita, 2018.-319 с.: іл., портр. - (Українська езотерика).

  До книги вибраних творів увійшли трактати, діалоги, притчі та байки, що складають "золотий фонд" сковородинської спадщини й містять головні ідеї його духовного вчення. 

Ушкалов, Л. Ловитва невловимого птаха: життя Григорія Сковороди / Леонід Ушкалов. - Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2017.- 363 с.: портр. - (Постаті культури).

 У цій книзі на основі багатого джерельного матеріалу Леонід Ушкалов  подає біографію українського філософа й богослова Григорія Сковороди (1722–1794). Утім, це не лише життєпис видатної людини – тут постає яскравий образ України XVIII століття. Одинадцять розділів книги, в яких змальовано життя Сковороди, обрамлені двома окремими сюжетами – Prelude та Finale, що покликані надати біографії Сковороди якомога більшої глибини, а також показати його першорядну роль в українській духовній традиції.

Дзюбенко-Мейс, Н. Я.  Сковорода: поема / Наталя Дзюбенко-Мейс// Сковорода:  поеми, балади, цикли; (худож. В. О. Франчук).- Київ: Саміт-книга, 2020. - с. 4-71.

 Поема «Сковорода» — унікальне явище в сучасній українській літературі. Це поетична спроба осмислити життя та творчість Григорія Сковороди — українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога, мандрівного філософа і співця — через призму сучасності. Попри численні легенди та домисли, для широкого загалу його постать досі залишається загадковою. 

Лапікура, В. Народжений під знаком стрільця / Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського: (для молодшого та середнього шкільного віку).- Київ, 2008.- с. 4-25.

  Разом з подружжям Валерія і Наталі Лапікурів ви вирушите крізь час у дитинство Григорія Сковороди – мандрівника, філософа і вчителя, що й понині залишається для біографів та вчених-філософів таємницею, до кінця не розгаданою. 

Підпалий, В. О. Сковородинські думи: Поезії: Для ст. шк. віку / Володимир Підпалий.- Київ: Веселка, 2002.- 47 с.

 Відомому поетові- шістдесятнику Володимиру Підпалому близькими були роздуми й життєва дорога Григорія Сковороди. З-під маски філософа ХVІІІ століття Підпалий у своїх поезіях викривав злобу сьогодення, чорноту та пороки своєї епохи. Але разом з тим твори В. Підпалого на сковородинівські теми - це не публіцистика й не політика, а справжня поезія. 

  За рішенням ЮНЕСКО весь світ відзначає 300-річчя від дня народження великого українця - Григорія Сковороди. Та на жаль, російські варвари не можуть оцінити геніального українця. Їм цього не дано. Як писав Григорій Сковорода: "Хай ведмедя вчать танцювати, та довіку йому не вміти, бо людська справа не ведмежа". І насправді, не можна навчити російських варварів цивілізованих рухів. Вони мають лише інстинкти вбивати, руйнувати, знищувати нашу культуру і все, що пов'язано з нашою історією.  Тому у Харківській області в ніч проти 7 травня внаслідок обстрілу військ Російської Федерації було знищено Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка у маєтку XVIII століття, де останні роки свого життя працював та біля якого був похований Григорій Сковорода. 

    Ми не тільки відбудуємо музей Григорія Сковороди, 50-річчя якого у цьому році ми б відсвяткували, а і  вільну й незалежну Україну.