понеділок, 14 січня 2019 р.

"Щоб люди жили, як квіти цвіли..." М. Примаченко

З 2.01.2019 р. по 20.01.2019 р. до 110-річчя 
від дня народження Марії Примаченко представлена виставка-ювілей "Щоб люди жили, як квіти цвіли..." М. Примаченко.


 Справжній талант притягує до себе. Часом хочемо розгадати його таємницю чи повчитися на його прикладі, та частіше -  щиро захоплюємося, радіючи кожній зустрічі з митцем та його роботами. 


  12 січня 2019 року Марії Примаченко, народній художниці України, лауреату Державної премії імені Тараса Шевченка, уславленій, самобутній майстрині з поліського села Болотня, виповнилося б 110 років.
   Довге й плідне життя прожила вона, залишила сотні творів, які навічно прикрашатимуть музеї, приватні колекції... Є в них та мистецька досконалість, яка не підвладна старінню. Є якась нерозгадана таїна змісту. І бездоганна колірна, ритмічна, лінійна, декоративна характерність, що спонукала далекого 1937 року художника зі світовим ім'ям Пабло Пікассо зізнатись: "Я схиляюся перед цим дивом - мистецтвом геніальної українки".
    Того ж року на міжнародній виставці в Парижі Марію Примаченко нагородили золотою медаллю. 

  Світ образів Марії Примаченко - казковий, чарівний, фантастичний. В основі її творчості - фольклорні легенди, народні казки й оповідання, враження від яких органічно переплелися з навколишньою дійсністю. В її творах фантастичне - життєве, а реальне - фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, перемагаючи зло.

   



  

    На жаль, сьогодні в Україні немає студії картин Марії Примаченко, але її роботи можна побачити на виставках у найбільших містах країни, також її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі… Талант художниці визнали у світі…









  Цікаво, що художниця писала картини лівою рукою, хоча була правшою.

   На честь пані Марії названо малу планету 14624. Також у 2008 році Національний банк України випустив ювілейну монету на її честь,  а в 2009-му випущено в обіг поштову марку до 100-річчя з дня її народження.

  2009 року бульвар Лихачова в Києві було перейменовано на бульвар Марії Примаченко, а 2015 року на її честь названо вулиці у Броварах та Краматорську.
   1 вересня 2017 року на київській площі зірок, аналогічній голлівудській алеї слави, було урочисто відкрито зірку, присвячену Марії Приймаченко.
    ЮНЕСКО 2009 рік був оголошений роком Марії Примаченко на честь 100-річчя від дня народження великої художниці, чиє ім'я ще за життя стало легендарним, за величезний її внесок в розвиток художньої культури народної спрямованості. Мистецтвознавці стверджують, що в картинах художниці відбивалися всі ті події, які вона бачила у своєму житті - дві війни, Голодомор, революції, аварія на Чорнобильській АЕС.
 Цінителі мистецтва, в свою чергу, висловлюють впевненість в тому, що немає в світі жодної людини, яка могла б залишитися байдужою до життя і творчості знаменитої художниці.
 Тварини найдивовижніших кольорів зі страхітливим оскалом дивляться на людину з полотен художниці. Знайомі Примаченко впевнені, що страшні зуби незвичайних звірів насправді є способом захистити себе і близьких людей від біди.

 Творчість художниці фахівці називають явищем самобутнім, неповторним і загадковим. Через багато років після смерті художниці мистецтвознавці тільки починають визначати оптимальні підходи до вивчення феномена її творчості. 







 На міжнародній арені роботи Марії Примаченко є своєрідною візитною карткою України. Складно повірити, що всі ці дивовижні звірі і рослини, зображені на картинах художниці, народилися в уяві людини, у якої все життя були проблеми зі здоров'ям і дуже нелегка доля.

  



  

      
  Примаченко своїми картинами вчила людей бачити красу в усьому. Вона хотіла допомогти людству і кожному з нас окремо залишатися до старості дітьми, зберігаючи живий інтерес до подій навколо і вміння дивуватися. Полотна художниці дійсно начебто повертають у дитинство. На картинах Марії Примаченко немає нічого зайвого, тільки нестримна фантазія жінки дивовижної душі, а також величезні накопичення народної енергетики.
    Запрошуємо  відвідати виставку-ювілей "Щоб люди жили, як квіти цвіли..." М. Примаченко.  Долучайтеся до дива разом із родинами, дітьми, друзями. Добрих вражень вистачить надовго, а душа знайде там цілющий відпочинок і наснагу. І неодмінно трапиться картина, яка довго стоятиме перед очима.


неділя, 13 січня 2019 р.

Сергій Параджанов: звитяжний шлях, високість духу

З 2.01.2019 р. по 20.01.2019 р. до 95-річчя від дня народження 
Сергія Параджанова представлена виставка-ювілей 
"Сергій Параджанов: звитяжний шлях, високість духу".

 Сергій Параджанов - особистість непересічна в усьому, починаючи з походження (в енциклопедичному словнику його називають "грузинським і українським режисером вірменського походження") і закінчуючи усім його життям.
  Сергій Йосипович Параджанов народився 9 січня 1924 року в м. Тбілісі (Грузія). У 1942 році закінчив середню школу і вступив до Інституту залізничного транспорту, який покинув за рік, щоб вивчати музику і хореографію на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії. В 1945 році переводиться до Московської консерваторії, а наступного року вступає на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Він навчається у класі Ігоря Савченка та стає його асистентом в картині «Тарас Шевченко». Також працює помічником режисера А. Мишуріна у фільмі «Максимко». 1951 року знімає дипломну роботу «Молдавська казка», яка у 1954 році розширюється до повнометражного дебюту у співпраці з Яковом Базеляном за казкою Еміліана Букова «Андрієш». Після закінчення інституту був направлений до Київської студії художніх фільмів як режисер-постановник.

    Свої перші п’ять фільмів Сергій Йосипович Параджанов вважав невдалими, але такими, які допомогли йому знайти власний стиль. Серед них – низка документальних та науково-популярних картин «Наталія Ужвій», «Думка», «Золоті руки» 1954 року, художні фільми для масового глядача – «Перший хлопець» 1958 року, «Українська рапсодія» 1961 року та «Квітка на камені» (робоча назва «Так ніхто не кохав») 1962 року у співавторстві з А. Слісаренком.

    Міжнародна слава прийшла до Сергія Параджанова у 1964 році після екранізації повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» – історії про гуцульських Ромео та Джульєтту. Фільм "Тіні забутих предків" був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966 р.).
 Ексцентричний, непередбачуваний, епатажний Параджанов не бажав і не міг жити "за правилами". Зрозуміло, що багатьом це не подобалось. Як казав сам режисер, влада викреслила його з життя на 15 років - його то саджали до в'язниці, то просто не давали працювати. І все ж таки він вижив і продовжив творити.
Сергій Параджанов - народний артист УРСР з 1990 р., лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991 р., посмертно).

середа, 9 січня 2019 р.

Люд Різдво Христове славить і святкує. Знову наш народ вільно колядує.

5.01.2019 р. в читальній залі бібліотеки відбулось свято
"Люд Різдво Христове славить і святкує. Знову наш народ вільно колядує».


       Різдво є одним із найвеличніших і найзнаменніших празників зимового циклу, яким, власне, започатковується рік.
   


       


   Характерним звичаєм Різдвяного свята в Україні був прихід першого відвідувача - "полазника". Господарі турбувалися, щоб перша зустріч в їхній оселі відбувалася з людиною доброю, щасливою, багатою.
            



 Першими сповісниками народження Христа і початку Різдва були переважно діти. В зв'язку з цим ми на свято запросили дітей.
    Так, як в старовину колядники ходили з так званим "вертепом", тому ми створили його модель.

       Діти у віршованій формі розповідали про народження Ісуса Христа та віршували віншівки, у змісті яких переважали мотиви побажання щастя, здоров'я, достатку.
      



  Із святом Різдва тісно пов'язаний обряд колядування, що своїми витоками сягає ще дохристиянських часів. 
    Діти заспівали колядки, в яких велика увага приділена таким категоріям як людяність, співчутливість, чесність, милосердність у взаєминах. Саме ця багата гуманістична сутність колядок - одна з найголовніших причин їх довговічності і глибокої вкоріненості в народні традиції. 
   Поетично-величальна піднесеність колядок підсилювалася і тим, що їх виконання супроводжувалося грою на гітарі.
 Свято пройшло у дружній, теплій атмосфері. Діти отримали оптимістичний заряд, світлий настрій, святково-романтичну піднесеність і магію Різдва Христового.

вівторок, 8 січня 2019 р.

Рік Новий – чудесне свято, буде радості багато

5.01.2019 р. в читальній залі відбулось Новорічно-Різдвяне свято
"Рік Новий - чудесне свято, буде радості багато".

  Народні свята новорічно-різдвяного циклу дуже колоритні, цікаві своєю самобутністю і чарівністю, глибиною народної філософії, дивовижною красою і духовністю української нації.

 

  Це, насамперед, родинні свята, які несуть у наші оселі та серця добро, любов, оновлення, злагоду та щирість радісних побажань. Їх зустрічають в родинному колі. І таким родинним осередком для учасників клубу "Радість" уже 14 років є бібліотека.

  Уже традицією стало проводити Новорічно-Різдвяні свята, до яких ретельно готуються і з нетерпінням чекають користувачі бібліотеки поважного віку.

  На Новорічно-Різдвянму дійстві у ролі казкових героїв виступили Іван Мушта, Тетяна Абакумова  та Галина Терещенко, які підготували багато цікавих та різноманітних забав і концертних номерів.








     


      Бібліотекар Т. Абакумова  познайомила членів клубу з новорічними традиціями різних країн.







     
    Керівник самодіяльного колективу "Голосіївське відлуння" Романчук Галина Василівна розповіла про народні традиції святкування Різдва Христового та Нового Року в Україні.






   Учасники клубу "Радість" вітали один одного зі святом та бажали, щоб світло незгасаючої Віфлеємської зірки принесло в Україну і в кожний дім мир, добробут, щастя, добро і любов. Вони з задоволенням подивилися новорічо-різдвяний концерт.

  

 Іван Мушта  та Лідія Тиндик виконали українські колядки.







  

  Справжнім яскравим подарунком стала концертна програма Гончаренко Тетяни - учасниці хору "Солдатська слава" при Борщагівському будинку культури.




  Гарного новорічного настрою додало попурі з новорічних пісень, які виконували всі присутні в залі під акомпанемент баяніста Середенка Олександра Федоровича.




  Художник Кононенко Борис Іванович (Гуко) подарував бібліотеці альбом  з репродукціями власних картин. Виставка його робіт незабаром відкриється в галереї "Зустріч".