Бібліотека ім. М. П. Стельмаха ЦБС Голосіївського району м. Києва: "Їх іменами славляться наші Теремки": Ліньова Є.А."

Велич Теремків в людях, які тут жили і живуть. Особливо в тих людях, які своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури.

Чергова сторінка циклу "Їх іменами славляться наші Теремки" присвячена Ліньовій Євніці Анатоліївні - досліднику історії, археології VІІ ст. до н.е. - ХІХ ст. та пам'яткоохоронних питань України, користувачці нашої бібліотеки.

Євніка Анатоліївна народилася 16 січня 1951 року у місті Києві в сім'ї художників-оформлювачів. Батьки, як люди творчі, змалечку прививали своїм дітям ( старшому братові і сестрі) любов до мистецтва, літератури, історії.

Євніка Анатоліївна у 1978 році закінчила навчання у Київському Державному університеті зі спеціальності "історія", у 1984 році - аспірантуру кафедри археології та музеєзнавства КДУ.

У 1969-1973 роках працювала техніком проблемної лабораторії науково дослідного сектора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Знайомство з професором-археологом Г. Г. Мезенцевою, стало для Євніки Ліньової визначальним, оскільки завдяки їй вона у липні 1974 року була запрошена на кафедру археології і музеєзнавства історичного факультету Київського університету, де пропрацювала до лютого 1996 року. Викладала спецкурси: "Антична археологія Північного Причорномор'я", "Археологія Середземномор'я", "Слов'яно-руська археологія", "Історіографія археології".

До кола наукових інтересів Є. А. Ліньової входять питання ремісничого виробництва давньоруського часу, зокрема – гончарного, історія археологічної науки у Російській імперії, реставрації та консервації археологічних об'єктів, широке коло пам'яткоохоронних проблем.

Є. А. Ліньова учасник та керівник багатьох археологічних експедицій як в Україні (1975-1995 рр.), так і за її межами – в Росії (1988 рік), Польщі (1989, 1990 роки), Сербії (1996 рік).

Після переходу Мезенцевої Г. Г. у 1976 р. до НАН України Ліньова Є. очолила університетську археологічну експедицію і продовжила дослідження літописного давньоруського міста Бєлгорода (с. Бєлогородка Києво-Святошинського району).
Дослідження Бєлгорода Київського проводилися більше ніж 100 років, але велися здебільшого непостійно. Виняток становлять археологічні розкопки Г. Г. Мезенцевої та Є. А. Ліньової. Вони стали якісно новою сторінкою в історіографії Бєлгорода.

Нові матеріали археологічних розвідок розширили знання про роль давньоруського міста. Важливим здобутком стало виявлення гончарних та металургійних комплексів, яке дало підстави стверджувати, що Бєлгород був не тільки могутньою фортецею, а й релігійним та висококультурним центром Київської Русі кінця ХІ - першої половини ХІІІ століття включно. Видобуток заліза визначається лише присутністю металургійних шлаків, що свідчить про розвиток металургії та ковальства. Про свої дослідження Г. Г. Мезенцева та Є. А. Ліньова написали у статті "Гончарне виробництво на посаді Бєлгорода Київського".

У 1994 році Є. А Ліньова разом із студентами Київського університету ім. Т. Шевченка досліджувала Херсонес Таврійський (м. Севастополь), про що вона у співавторстві із археологами Зубарем В. Н. та Сон Н. О. написала у навчальному посібнику "Античний світ Північного Причорномор'я".

У посібнику розглянуто питання історичного та соціально-економічного розвитку античних держав, що існували протягом майже тисячі років на півдні сучасної України. Історія античних держав Північного Причорномор'я викладена за основними хронологічними періодами, проведено порівняльний аналіз характерних ознак та специфіки історичного розвитку на основі сучасних теоретичних розробок, не обтяжених відомими ідеологічними настановами.
Цю книгу Євніка Анатоліївна подарувала нашій бібліотеці.
Вона автор понад 50 наукових праць. Зокрема, "Предпосылки и история зарождения отечественной археологии", співавтор каталогу "Пам'ятки єврейської культури в музеях і заповідниках України" (англ., укр., іврит) та ряд ін.
Ставлення до пам'яток історії та культури є показником рівня розвитку держави та духовної зрілості її громадян. Розуміючи значення культурної спадщини у вихованні патріотизму, формуванні національної ідеї, самоідентифікації українців, Євніка Анатоліївна у лютому 1996 року перейшла на роботу до Міністерства культури і мистецтв України спочатку головним спеціалістом, але невдовзі стала начальником відділу інспекції Управління охорони культурної спадщини, потім начальником відділу заповідників і начальником Управління культурної спадщини (1996-2002 рр.).

Є. А. Ліньова була членом штабу з відтворення Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенського собору у м. Києві і Володимирського собору у Херсонесі.

Вона пройшла стажування і отримала міжнародні сертифікати на курсах UNESCO-ICCROM з питань будівництва в українському середовищі та менеджменту в пам'яткоохоронній галузі (Литва, 1998,1999).

Євніка Анатоліївна є співавтором Ризької хартії, що була прийнята у 2000 р. на міжнародній конференції "Аутентичність та історична реконструкція культурної спадщини", яка має важливе значення для відтворення зруйнованих пам'яток. Також брала участь у конференціях ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини в Україні, Литві, Латвії, Білорусі, Польщі та інших країн Європи.
Доклавши чимало зусиль для формування державної політики та виконавчої структури у сфері охорони культурної спадщини з січня 2003 р. по січень 2006 р., працювала заступником Голови Державної служби охорони культурної спадщини України. Безпосередньо Є. А. Ліньовою та під її керівництвом за ті роки розроблено і подано на затвердження Верховною Радою України та Уряду документи щодо ратифікації Україною міжнародних конвенцій, понад 30 нормативно-правових актів, що врегульовували питання охорони культурної спадщини, зміни і доповнення до Закону України "Про охорону культурної спадщини" та інших Законів України, що в цілому стосуються питань культури, прийняття рішень про створення заповідників та надання їм статусу "національних" та багато іншого.
Євніка Анатоліївна була відзначена Подяками Міністерства культури та Київського міського голови "За вагомий особистий внесок у створення духовних і матеріальних цінностей та досягнення високої майстерності у професійній діяльності" (2001, 2004).
Євніка Анатоліївна крім того протягом багатьох років свій досвід викладацької і дослідницької роботи передавала студентам Навчально-консультаційного центру з туризму, де готували екскурсоводів зі знанням іноземних мов.
Гілка роду Ліньової Є. - син Андрій та онук Данило. Після виходу на пенсію вона веде активний спосіб життя: співпрацює з бібліотекою, приймає участь у її заходах, багато читає.

Євніка Анатоліївна провела вечір-зустріч "Рід наш красний, рід прекрасний". Вона розповіла про свого талановитого батька-художника Анатолія Григоровича, який працював в Київському Художньому комбінаті. Він гаряче любив рідну Україну і цю любов передав своїм дітям. Євніка Анатоліївна також ознайомила присутніх з творчістю свого брата Жозефа Ліньова. Він був цікавою, талановитою і неординарною людиною. Його душа втілилась в малюнках, мозаїці, скульптурі, карбуванню по металу та слові.
Євніка Анатоліївна як творча особистість захопилася мистецтвом декупажу, а під час карантину у квітні-травні 2020 р. створила декілька колажів.