9 квітня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті", в якому вказано перелік організацій, що боролись за незалежність України. Серед них є і Українська військова організація, сторіччя створення якої відзначається 30 липня 2020 року.
Боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу у 1917-1922 роках закінчилася поразкою національних сил. Її територію було окуповано кількома ворожими державами, яким вільна Україна, а тим паче український національний рух — були кісткою у горлі. Розуміючи, що доба миру та спокою запанувала в Європі ненадовго, представники українства гуртуються в емігрантські середовища та готуються до нових визвольних змагань.
Боротьба за Українську Соборну Самостійну Державу у 1917-1922 роках закінчилася поразкою національних сил. Її територію було окуповано кількома ворожими державами, яким вільна Україна, а тим паче український національний рух — були кісткою у горлі. Розуміючи, що доба миру та спокою запанувала в Європі ненадовго, представники українства гуртуються в емігрантські середовища та готуються до нових визвольних змагань.
Діяльність УВО була нелегальною, військовою, політично-революційною. Організація на чолі з полковником Коновальцем не претендувала на те, щоб бути політичним проводом українського народу. Однак маючи певний воєнний досвід, її члени вважали, що гідні бути кістяком нової всеукраїнської армії, котра служитиме в майбутньому Українській Державі. Перший осередок Української Військової Організації було утворено у Львові. Перший з'їзд УВО стався у серпні 1920 року у Празі. На ньому було ухвалено цілий ряд постанов та завдань для УВО, які були направлені для усунення різниці між придніпрянцями та галичанами й затвердження ідеї соборності усіх земель України.
Головною метою УВО була підготовка українців до здобуття власної національної самостійної державності. Для цього здійснювалася організаційна робота, видавалася і поширювалася пропагандистська література, накопичувалася зброя, організовувалися акції саботажу та інші так звані "революційні акти", наприклад, нищення символів польської влади, дезорганізація державних урочистих заходів, підпали садиб польських шовіністів, руйнування ліній зв’язку тощо.
Революційні акції викликали резонанс серед народу і симпатію до націоналістів, але водночас призводили до зворотних ударів польської влади по організації. Тому вирішили розвести ці два види діяльності – політичну і силову. "Політики" мали бути в ОУН, а "силовики" – в УВО.
У діяльності УВО можна розрізнити два періоди: революційно-військовий (1920 - 1922) і революційно-політичний (1922 - 1931). УВО здійснила реєстрацію військовиків, оформила їх в організовані формації, при чому ударною силою на випадок війни мали бути українські інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії.
Ймовірно через свою радикальну і непримиренну діяльність УВО здобула авторитет у народі. У середині 1920-х років численні громадські кола, а зокрема, студентська молодь почали орієнтуватися на членів організації під проводом полковника Коновальця. Їх вважали за реальну силу, що здатна зупинити антиукраїнські злочини польського режиму на Галичині та Волині.
Коли 1926 — 1929 рр. почала формуватися Організація Українських Націоналістів (ОУН), УВО вжила її як русло для молодих кадрів, зберігаючи за собою керівні пости цієї політично-ідеологічної формації. На чолі Проводу Українських Націоналістів (ПУН) став Євген Коновалець, начальний командант УВО. Однак УВО не ліквідувалася, зберігаючи ще якийсь час свою окремішність і НК та видаючи «Сурму» до кінця 1934. Вона існувала не тільки символічно, але й фактично, як резерв на випадок потреби бойових виступів. Ані УВО, ані її НК ніколи не ліквідувалися якимось формальним актом чи заявою, а вигасли через бездіяльність, а її практичну діяльність перебрала ОУН.
Ймовірно через свою радикальну і непримиренну діяльність УВО здобула авторитет у народі. У середині 1920-х років численні громадські кола, а зокрема, студентська молодь почали орієнтуватися на членів організації під проводом полковника Коновальця. Їх вважали за реальну силу, що здатна зупинити антиукраїнські злочини польського режиму на Галичині та Волині.
Коли 1926 — 1929 рр. почала формуватися Організація Українських Націоналістів (ОУН), УВО вжила її як русло для молодих кадрів, зберігаючи за собою керівні пости цієї політично-ідеологічної формації. На чолі Проводу Українських Націоналістів (ПУН) став Євген Коновалець, начальний командант УВО. Однак УВО не ліквідувалася, зберігаючи ще якийсь час свою окремішність і НК та видаючи «Сурму» до кінця 1934. Вона існувала не тільки символічно, але й фактично, як резерв на випадок потреби бойових виступів. Ані УВО, ані її НК ніколи не ліквідувалися якимось формальним актом чи заявою, а вигасли через бездіяльність, а її практичну діяльність перебрала ОУН.
До цієї ювілейної дати організували виставку-подію "Українська військова організація: бойова сила українського національно-визвольного руху".
Немає коментарів:
Дописати коментар