24 травня - 108 років від дня народження М. П. Стельмаха

"Земний уклін моєму народові за всі його щедроти, за його великодушність до нас, письменників, і за те, що він вклав у наші серця безмірну любов до людей і казковий вогонь Прометея".

М.Стельмах

Справжні письменники виходять з народу, вони є дітьми його душі співучої й красивої. Народ вручає їм раніше за всіх вчителів свою любов до рідного слова, потім сподіваючись і покладаючись на них.
  Михайло Стельмах виправдав ці сподівання: почавшись як письменник, вибившись із землі української чистим джерелом, він слово своє зробив окрасою нашої літератури, приніс до неї скарби цінні, оригінальні, самобутні.

  Михайло Стельмах - один з найвідоміших українських письменників. Герой Соціалістичної Праці (1972), лауреат найпрестижніших премій радянського часу - Сталінської (1951), Ленінської (1961) та ім. Т.Г.Шевченка (1981), нагороджений трьома "дедушками" (так іронічно називали орден Леніна), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, депутат Верховної Ради СРСР 6-10 скликань, а в 1978 році його обрано дійсним членом Академії наук Української РСР. Він виступає як палкий борець за мир, зокрема був делегатом Асамблеї ООН від Української РСР. Це перелік його лише основних нагород, звань і заслуг. Ще за життя вийшли зібрання його творів у шести і семи томах.

 Стельмах був єдиним українським радянським письменником, який здобув найвищих державних нагород за свою творчість і не був членом КПРС.

 Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського повіту на Вінничині в бідняцькій сім'ї. Його дитинство минало в рідному селі серед казкової природи Прибужжя. Тут відкрилася майбутньому письменникові поетична краса природи, таємниця людського життя, тут він почав жадібно вбирати премудрості шкільних наук.

 Батько письменника мріяв, щоб він став інженером. Коли відчув свій смертний день, покликав до себе сина і сказав: " В тебе виходить із письмом. То я тебе прошу, більше пиши про любов - вона потрібна людям". "Ніщо так не підносить людину, не надихає на добро, як любов. Власне, все гарне на світі починалося з любові, а кінчалося, коли любов вмирала"- говорив М. Стельмах. "Моя тема в літературі - любов до людини". Він вважав, що треба знати свою історію і берегти її. Без неї "ми ніщо, безбатченки". Він завжди дивився в очі співрозмовнику, бо вважав їх "сонцем душі". Умів так повести розмову, що навіть у тих, хто бачив Михайла Панасовича вперше, було враження, ніби вони добрі знайомі.

   Бідняцький син у 1933 році, скінчивши Вінницький педагогічний інститут, тривалий час учителює в селах Поділля та Полісся, збирає зразки народної творчості, пісень. Прилучається до багатющих скарбів своєї землі.

   Під час репресій 1937-1938 рр. Михайло Стельмах своїх у біді не залишав.  Для 14 дітей, розкуркулених і засланих до Сибіру, рідного села Дяківців, облаштував щось на зразок школи-інтернату, для чого найняв хату, жінку, щоб доглядала за дітьми. Привозив малим їжу та одяг.

  У літературу М. Стельмах ввійшов як поет. Перші поезії він надрукував у 1936 році. У 1940 р. побачила світ перша його книга, збірка поезій "Добрий ранок". Видрукована з батьківського благословення М.Т. Рильського, книга М. Стельмаха засвідчила, що в літературу прийшов справжній поет-лірик, талановитий автор, безмежно закоханий у рідне слово.

  В 1940 р. М. Стельмаха прийнято в члени Спілки письменників. 

 Другу світову війну молодий поет зустрів як рядовий гармаш. Зброєю і пером боровся він із нацистськими нападниками, виступав у фронтових газетах з поезіями, нарисами, публіцистичними статтями. Вже не ліриком, а гнівним бійцем виступає М. Стельмах у своїх подальших збірках, датованих 1942 р.,  - "За ясні зорі" та "Провесінь", що були обагрені полум'ям битв і походів, стверджували віру в перемогу.

   Фронтова поезія М. Стельмаха сповнена глибокої ненависті до ворогів, ніжної синівської любові до рідного народу, до України, що стогнала в ярмі нацистської окупації. Стельмах проникливо, талановито передав свій тогочасний стан і становище Батьківщини  у вірші "Життя моє! Тремтять шляхи розбиті..."

    Поезії часів війни були кроком уперед на шляху до поетичної майстерності. Проте з особливою повнотою розкрився талант М. Стельмаха у повоєнних збірках "Шляхи світання", "Жито сили набирається" та в підсумкових книжках "Поезії", "Мак цвіте". Вони проникнуті оптимізмом, народними мотивами, пронизані веселковими барвами. В них панує любов до рідної землі й праці на рідній ниві, до простих людей.

    Поет висловлює в них свої мрії й думки, глибоке почуття громадського обов'язку і відповідальності за власну творчість.

 На запрошення Максима Рильського з 1945 по 1953 рр. Михайло Панасович працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії в Києві. Відтоді почалася і тривала все життя основна його робота - творення його великих проз: "Велика рідня", "Кров людська - не водиця", "Хліб та сіль","Чотири броди" та багато інших відомих прозових творів, що принесли письменнику широке визнання.

           

Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-их років. Зокрема, там є такі зухвалі слова: «Ми найстрашнішого ворога — фашизм — вже закопуємо у могилу, а цей ворог ще поміж нас ходить». Не дарма критик Іван Світличний відзначив, що М. Стельмах уперше: “прямо і відверто, без різного звичайного в таких випадках словесного туману, пише і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбільше зло нашого часу – бюрократію, і про багато інших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками.” 

 

Останній роман "Чотири броди" справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника. Він довго і складно йшов до читача. Це пояснюється тим, що в романі були порушені заборонені в Україні у глухі брежневські часи   теми - голод 1932-1933 рр., сталінські репресії, свавілля партійних керівників, атмосфера недовіри та доносів, що панували в ті роки.

   Помер Михайло Стельмах 27 вересня 1983 року і похований на Байковому кладовищі у місті Києві.

 Твори Михайла Стельмаха перекладені на 35 мов, видані в Англії й Угорщині, Чехословаччині й Чілі, Югославії й Гватемалі, Німеччині й Японії... Творчість Михайла Панасовича близька всім людям, як може бути близькою правда життя. 

 Оцінюючи творчість М. Стельмаха, німецький критик Карл Рунге доходить висновку, що він належить до тієї плеяди письменників, "твори яких демонструють багатство і велич української літератури".

 Плідна і невтомна праця Михайла Панасовича на ниві української літератури - це результат постійного й живого зв'язку письменника з рідним народом.

 В бібліотеці організована постійно діюча виставка "Сіяч правди і добра." 

  Ви зможете ознайомитись з літературою про  життя та діяльність М. Стельмаха, з його творчим доробком.

   Зображення народного життя, побуту, звичаїв, мистецтва, описи картин рідної природи в усіх її проявах неперевершені у творах письменника. Отож читання творів Михайла Стельмаха приносять найглибшу естетичну насолоду.

  Якщо вас зацікавила творчість М. Стельмаха, звертайтесь! Будемо раді допомогти.