17 травня - День пам'яті жертв політичних репресій

 В історії нашого народу чимало сумних сторінок. Та чи не найтрагічнішими були ті, які пов’язані з репресивною політикою радянського тоталітаризму. Пам’ять назавжди закарбувала людські трагедії 1930-х років, коли за одне лише необережне слово можна було заплатити життям. 
  Щороку, в третю неділю травня, відповідно до Указу Президента України №431/2007 від 21 травня 2007 р., в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. Він був встановлений з метою належного вшанування пам’яті жертв тоталітарного режиму, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності.
   Ця дата обрана не випадково. Відомо, що 2 червня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «Про антирадянські елементи», відповідно до якої уже 30 липня того самого року вийшов оперативний наказ НКВС СРСР №00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, злочинців та інших антирадянських елементів», що започаткував масові репресії. Вони призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, — так званих членів сімей ворогів народу.
  З 1929 по 1938 рр. в Україні було заарештовано понад 651 123 особи. За кожною цифрою — конкретна людина з трагічним фіналом її життєвого шляху: від розстрілу до ув’язнення на різні терміни у таборах ГУЛАГу та повного забуття. Тому День пам’яті жертв політичних репресій є додатковим приводом гідно вшанувати, згадати чи дізнатися їхні відомі та маловідомі імена.
   Велику роль у розкритті правди про масові репресії зіграли художні твори. Особливу увагу хочемо звернути на творчість письменників, які висвітили теми репресій в Україні. 

  Антоненко-Давидович Б.  "Сибірські новели" - це низка неповторних людських доль і характерів, яким з того чи іншого боку довелося пройти через криваву машину ГУЛАГУ. Ці характери і долі - більш ніж реалістичні, тому що вони - свідчення письменника, який дивом вижив у страшному пеклі.

  Герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний – нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного і радянський інженер-авіатор – вистрибує з ешелону, який везе його на двадцятип’ятилітнє заслання у Сибір. Стрибає на вірну смерть, але дивом рятується. А тоді не меншим дивом рятує від смерті дівчину Наталку, чия родина потому рятує його.
    Роман почасти автобіографічний, бо свого часу Іван Багряний вистрибнув із ешелону, який віз його в ГУЛАГ, і упродовж двох років жив у тайзі, тож про звички тамтешніх людей і звірів знав із власного досвіду.

  Тема викриття сталінізму логічно продовжується і в романі "Сад Гетсиманський". До певної міри цей твір, як і "Тигролови", є автобіографічним. У ньому подано детальні описи тюремного побуту, допитів, тортур. Зіставляючи певні факти з біографії Івана Багряного і головного героя роману - Андрія Чумака, ви можете побачити, що в їх долях є багато спільного.

  

  Книга А. Дімарова "В тіні Сталіна" відкриває пекучу правду про сталінський терор та всенародні страждання, заподіяні ним.

  У центрі роману Василя Захарченка "Великі лови" - образ українського хлопця Михайла Волощенка, на долю котрого, як і всього українського народу, випали тяжкі випробування: більшовицькі репресії 1937-38 років, переслідування в перші дні війни з німецькими загарбниками. Та ніякі жорстокості, терор не можуть зупинити плину життя. Розквітає трепетне, як пісня, кохання Михайла й Груні. Воно долає всі перепони, всі труднощі, всі підступні звірства страшного деспотичного режиму.

 У романі лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка Василя Захарченка "Довгі присмерки" простежується страдний шлях покоління українців, на чию долю випали і трагедія голодного 33-го, і жахливі, звірячі репресії 1937-1938 років, і німецька окупація, каторжні роботи у фашистській Німеччині, німецькі й радянські концтабори - увесь отой апокаліпсис середини ХХ ст. перед війною, у війну й після війни, через який пройшла Україна.

  Головною думкою твору В. Сосюри "Розстріляне безсмертя" є засудження жорстокого сталінського режиму, розповідь про несправедливо покараних письменників. За жанром «Розстріляне безсмертя» можна назвати віршованим публіцистичним есе. 

  У головних героях новели Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» легко впізнаються сам автор і його безталанний батько. Присвячена новела «любові Всевишній». А любов ця й справді була, як кажуть, неземна. Тридцятитрирічного чоловіка Михайла, батька опові­дача, безнадійно покохала молода дівчина Марфа Яркова. Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити його — односельцями ж були. І ось прийшла біда. Михайло попав у веремію сталінських репресій і опинив­ся в сибірських таборах. Тепер дівчину тримали на світі листи Михай­ла, які він писав не їй, а своїй родині. Вона ж потайки просила листоношу тільки в руках «подержати письомце». Так були знедолені всі четверо — оповідач із матір’ю, його батько й Марфа. Знедолений весь народ.

   Про трагічну долю чотирьох поетів: Крушельницьких — батька Антона й сина Івана, та Вороних — батька Миколу й сина Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського «Великого терору» 1930-х років читач дізнається з роману-есе Чемериса В.  «Київ—Соловки».

   Академіки... В уявленні народу їхня доля завжди зіркова. А якою видалася зіркова стежка всесвітньо-відомого українського математика Михайла Кравчука? 

  У 27 років - професор Київського університету, у 37 - дійсний член Всеукраїнської Академії наук. Але доля немилосердна. За царату він звідує одиночку Лук'янівської тюрми. В громадянську його ведуть на розстріл денікінці. За  українським математиком полює іноземна розвідка. Тільки ніщо не могло змусити вченого зрадити свій народ. Та ось 1937 рік... Михайла Кравчука безпідставно заарештовують і висилають у колимські табори, де 1942 року його й не стало.