26 квітня - 130 років від дня народження Миколи Зерова

  Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріо­тів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у без­смертя. Серед багатьох таких імен — ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.

Перекладач, учений, критик і поет,
Закоханий в Еладу і поетів Риму,
Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет.
Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.
Перекладав поетів світових перлини,
Нещадно розбивав противників доктрини,
І кожен рік міцнів його високий лет...
В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
Коли засліплені безглуздий культ кували,
В неволі дальній, де німа холодна мла, Миколи Зерова не стало.

О. Теліга

   У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного зем­ляка, якого заслужено називають гордістю української літератури.

 Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.
   Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. Закінчивши Зіньківську школу, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, М. Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908).
  У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу М. Зерова призначено викла­дачем «давніх мов» у Златопільській чоловічій гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й у Златопільській жіночій гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину.

  У 1918-1920 роках викладає українознавство в Архітектур­ному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти. У цей час Микола Зеров увій­шов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута. Тут обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.

   Як науковець і літературознавець Микола Зеров турбувався і уболівав за майбутнє української культури. Він вважав українську словесність невід'ємною складовою української культури. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською і західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатись до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традицій рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Звідси - неприязнь, підозра, несприйняття і арешт.

   З кінця 1920-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930 р. його допи­тували на суді як свідка у так званому «процесі СВУ». А в ніч із 27 на 28 квітня 1935 р. його було заарештовано. М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналіс­тичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал ви­значив йому покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіска­цією майна. На початку червня 1936 р. етап із засудженими прибув на Соловки. У короткі хвилини вільно­го часу М. Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений). Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова та ін.» було нагально переглянуто «особливою трійкою» УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. Як наслідок присуджено найвищу міру покарання — розстріл. 

 З листопада 1937 р. вирок було здійснено. Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанову «особливої трійки» УНКВС у Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину». 

   Символічна могила Миколи Зерова — на Лук’янівському кладовищі в Києві разом зі справж­ньою могилою його сина — Констянтина Зерова.

   Важко пероцінити значення творчості Миколи Зерова в історії української культури. Вона надзвичайно важлива не тільки як документ епохи. А, перш за все, як творчість, що постала в екстремальний час нації. Ця творчість - переконливий доказ того, що українська поезія сягнула світової вершини. 

  Віршований доробок Миколи Зерова включає 100 творів. 

  У 1924 р. за життя поета вийшла у світ збірка поезій "Камена", яка містила 19 оригінальних віршів та численні переклади творів французького поета Жозе Марії де Ередіа, римських класиків Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія... Ця збірка принесла йому славу.

  Збірка «Камена» стала найяскравішим зразком поезії українських неокласиків. Сонети  збірки «Камена» вплинули на розвиток цього жанру в українській поезії (пор. Дмитро Павличко «Сонетарій»). Ціла низка поезій найвидатніших римських поетів для цієї збірки була перекладена вперше.

  Одним словом, творча спадщина інтелігента-літератора, справжнього патріота України чекає на вас.