Іди в книжковий запій!

 "Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманність здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу - це джерела мудрості. Книга - бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони - узда для тіла і душі. Мудрість - велика." («Повість минулих літ»).

  Необхідність дотримуватися карантину і безвилазно сидіти вдома - це не найприємніший варіант проведення часу. Але що вдієш? Ця міра вимушена і повністю виправдана. Держава піклується про наше здоров'я і життя. 

  Хто любить читати? Та практично всі! Саме зараз у вас є нагода на кілька годин поринути у книжкові світи. Маленький куточок щастя і спокою, який ви заслужили! 

  А якщо хтось проводить більше часу за телефоном, у комп'ютері, перед екраном телевізора, то ми радимо вам замінити безцільно проведений час за читанням книг. Повірте, ви станете одним з цікавіших людей у своєму колі спілкування.

   Як наука обґрунтовує користь від читання? Чому книжки паперові краще електронних? Виявляється, є ціла низка таких причин, які підтверджено дослідженнями.

1. Ви ліпше розумієте сенс, коли гортаєте сторінки

 Дивовижно, але торкання до сторінок книги під час гортання – це такий собі «якір», що допомагає мозку надійніше запам’ятати суть прочитаного. Коли ви гортаєте сторінки на екрані електронного пристрою, то не торкаєтеся пальцями паперу з його фактурою і вагою, а коли прослуховуєте аудіокниги, то взагалі отримуєте інформацію одним суцільним потоком, без фізичних «якорів». Тому матеріал аудіокниг і e-book засвоюється гірше.

2. Ви привчаєте своїх дітей до читання

 Дослідження доводять, що батьки-книголюби надихають своїх дітей теж ставати завзятими «книжковими хробаками». Для них читання не буде нав’язаною процедурою, необхідною для навчання, а перетворюється на розвагу, що благотворно впливає на подальше життя: вони розвивають навички читання і згодом, коли їм необхідно засвоїти інформацію, викладену письмово, вони роблять це легше за ровесників, які не звикли до читання.

3. Паперові книжки читаються швидше

    Експеримент групи дослідників показав, що текст з паперу люди сприймають легше і читають швидше. На прикладі короткого оповідання було доведено, що читання тексту з екрана електронної книги забирає на 10,7% більше часу, ніж читання його паперової версії. Користувачі планшетного ПК прочитали той самий текст на 6,2% повільніше, ніж ті, хто читав оповідання з паперу.

4. За допомогою паперової книжки легше розібратися в новому питанні

   Ще одне дослідження виявило, що читачеві простіше розібратися у новій, незнайомій тематиці, якщо він читатиме відповідний текст із паперу, а не з екрана. Зрозуміло, що коли ви вперше намагаєтеся щось зрозуміти, вам доведеться перечитувати підручник кілька разів. Але у випадку з паперовим підручником випробовуваним доводилося рідше перечитувати текст, щоб вникнути в суть питання.

5. Читання робить дітей розумнішими

  Уміння розуміти світ безпосередньо пов’язано з лексиконом: коли ми називаємо речі, знаємо їхні назви, то легше осягаємо суть подій. І як показали дослідження, у дитячих книжках лексикон у півтора рази більше, ніж словниковий запас, який використовують у програмах телебачення, і приблизно на стільки ж багатший за лексику випускників вишів. Розширення лексикону за допомогою читання дитячої літератури не тільки розвиває навички кращого розуміння прочитаного, але також покращує інтелект загалом – у дитячому віці і в подальшому житті. Про це свідчать тести, які проводили дослідники.

6. Читання – секрет довголіття мозку

   Учені довели: читання допомагає з роками зберегти добру пам’ять і сповільнити її погіршення у процесі старіння організму. Як традиційна зарядка допомагає підтримувати у формі тіло, так читання постійно тримає в тонусі мозок, пам’ять і не дозволяє їм старіти. Причому бажано не починати багато читати в літньому віці, а займатися читанням, хай і помірно, та з дитинства чи юності.

7. Читання проти хвороби Альцгеймер  

 Неймовірно: заняття, які вимагають зосередженості мозку, зокрема гра в шахи, розв’язування головоломок і, звісно, читання, зменшують імовірність розвитку хвороби Альцгеймера в 2,5 разу! Слабка мозкова активність істотно підвищує шанси появи та розвитку цього небезпечного захворювання.

8. Книжки допомагають спілкуванню

  Звичайна белетристика, оце зневажене багатьма «легке читання», розвиває в людях емоційний інтелект. Завдяки співпереживанню героям художніх творів ми легше розуміємо емоції інших людей в реальному житті, адже розвиваємо неабиякі навички емпатії. Тому читання, як це не дивно, хоч і не є соціальною активністю, а все ж допомагає нам ставати більш соціальними істотами, чуйними і здатними до співпереживання.

9. Найліпше снодійне – це книжка

 Відомо, що робота з електронними пристроями з певних причин збуджує, подразнює психіку. Водночас вечірній ритуал читання паперової книги допомагає налаштуватися на здоровий сон, сприяє розслабленню, перемикає мозок із денної клопотнечі на спокійну ніч. Учені стверджують: читання книжки з екрана смартфона чи планшета перед сном може, навпаки, відстрочити момент засинання і знизити якість відпочинку.

10. Розслабитися з книжкою в руках

 Ідіоматичний вираз «розслабитися з книжкою в руках» насправді є дієвим рецептом: дослідники довели, що читання може до 68% знизити стрес – це ефективніше, ніж антистресова дія спокійних прогулянок чи прослуховування музики. «Втеча від реальності» внаслідок занурення в книгу будь-якого жанру (!) допомагає також відсунути неспокій і турботи на другий план, бо мозок не здатен концентруватися на кількох предметах одночасно. Тому читання – прекрасний спосіб забутися, якщо вас обсіли безпідставні хвилювання або ви не можете відпустити якусь ситуацію, котра непокоїла вас удень.

11. Читайте під час їжі! Звісно, якщо вам цього хочеться

  Дивовижно, але поширена думка, що під час їжі краще зосередитися саме на їжі – нібито, це допомагає травленню, – не зовсім правильна. Якщо читати під час уживання харчів, то ви пережовуєте їх повільніше й довше, що благотворно впливає на їх засвоюваність. Тому читати під час їжі як мінімум не шкідливо.

   Шановні користувачі!

  Після закінчення карантину чекаємо на вас.

  

  

4 травня - Міжнародний день пожежників

Мій титане, мужній вогнеборцю!
Я до тебе із пошаною звертаюсь.
Твоїм розумом й гарячим серцем,
І хоробрістю і силою пишаюсь!

Коназюк Г. "Вогнеборцям"

    Працівники пожежних служб - це люди, які безперечно заслуговують на визнання. Кожен день вони реагують на тисячі інцидентів швидко і ефективно. Результати їхніх зусиль - порятунок незліченної кількості людських життів і збереження матеріальних цінностей, які потенційно могли б бути знищені розбурханим вогнем.

  4 травня 1999 року вперше було організовано Міжнародний день пожежниів (IFFD). Він був заснований після того, як 4 січня 1999 року по електронній пошті по всьому світу було розіслано послання у зв’язку з загибеллю п’ятьох пожежників в Австралії. Дата - 4 травня - і раніше була традиційним днем пожежних в багатьох європейських країнах. До того ж це день святого Флоріана Лорхского, в католицькій традиції - покровителя пожежників.

  В цей день пропонується згадувати тих пожежників, які загинули, виконуючи свою роботу під час несення служби в місцевих регіональних громадах. Вони присвятили своє життя захисту всіх нас. Ми ж, зі свого боку, можемо проявити нашу підтримку і вдячність пожежним по всьому світу, які продовжують захищати нас протягом усього року.

 Саме пожежники за покликом рідної землі, на захист свого народу першими прибули на ліквідацію страшної техногенної катастрофи ХХ століття - ЧАЕС. Вступивши у вируюче полум'я у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежні, не шкодуючи ні сил, ні здоров'я, ні самого життя, за велінням серця виконали присягу на вірність народу України. Із вогню у безсмертя вступили вони.

  І сьогодні, коли палають лісові масиви та села в зоні відчуження,  на Житомирщині, пожежники самовіддано борються з вогняною стихією, демонструючи професіоналізм, мужність, самовідданість,  героїзм.

 Президент Володимир Зеленський побував на Чорнобильській атомній електростанції, вшанувавши пам’ять ліквідаторів аварії на ЧАЕС. 

   Він облетів на гелікоптері ділянку, яка постраждала внаслідок пожежі.

  

  Згодом глава держави зустрівся з рятувальниками, які продовжують гасити залишки масштабних лісових пожеж у зоні відчуження ЧАЕС. Він зокрема вручив нагороди 22 рятувальникам.

  "Ми вам вдячні за вашу велику роботу. Зараз на висоті, з гвинтокрила, ми побачили справжній результат вашої праці. Ви для нас — герої", — сказав Президент.

  "Тільки там, на висоті розумієш, яка складна у вас професія. Від усього народу вдячний вам за результат", - зауважив Володимир Зеленський.

  Якщо хочете познайомитися з історією та сучасністю однієї з найбільш відважних професій та детальніше проникнути у світ і життя пожежних, відвідайте Київський музей пожежної справи, який знаходиться за адресою: вул. Малиновського, 6. 

Пам'ятники, встановлені на честь пожежників-ліквідаторів чорнобильської аварії

  Шановні наші вогнеборці! 

  Прийміть найщиріші вітання з нагоди професійного свята - Міжнародного дня пожежної охорони.

   Ви захищаєте життя та здоров'я громадян, зберігаєте національні багатства і довкілля від нещадної вогняної стихії.

   Ми вам вдячні за це.

  Нехай завжди вас оберігає образ Пресвятої Богородиці  "Неопалимої Купини", яка є покровителькою пожежників та надає допомогу усім, хто потрапив у біду.

При пожежі, як один, набираємо 101.

Хай не палають пожежі ніколи

Ні в будинках, ні в лісі, ні в полі!

1 травня - 100-річчя від дня народження Нонни Копержинської

  Копержи́нська Но́нна Кроні́дівна — українська актриса театру і кіно. Народна артистка УРСР (1967).
    Тож запрошуємо вас у віртуальну подорож через буремне море життєвих та творчих подій, які випали на долю цієї знаменитої актриси.

  Народилася 1 травня 1920 року в Києві.  Коли їй було два роки, в неї помер батько.  Потім Нонна з мамою-лікарем переїхали жити на Донбас  у невелике місто — Димитров (нині Мирноград), а пізніше, коли її матір  перевели на роботу до Києва, Нонна в 1938 році вступила до театрального інституту.  Вона потрапила на курс до  Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко і в 1939  році зняв у своєму фільмі "Щорс".

  У 1941 році під час Другої світової війни Нонні довелося залишити навчання. Закінчила вона його вже після війни.

  Війна. Запаморочливе кохання, шлюб, син Євген і - розлучення. З того часу звикла палити пачками "Біломор". 

  У 1946-му  Гнат Юра запросив Нонну до трупи театру ім. Івана Франка, в якому актриса пропрацювала все життя. 
 Народна артистка України Галина Яблонська, яка працювала з Нонною Копержинською, пригадувала: "Нонна Копержинська не грала на сцені — вона на ній жила, і в цьому її можна порівняти з Амвросієм Бучмою. "
   Голодно, часом доводилося й спати у театрі в ложі. У 33 роки доля послала їй щасливий службовий роман. Разом із чоловіком, режисером театру Павлом Шкрьобою вони побудували дачний будинок, посадили дерева, ростили синів (молодшого сина Дмитра народила, коли їй було сорок). У хлопців виявилися здібності до мов. 

  Скільки сил поклала, коли витягла чоловіка з першого інсульту! І підступні удари "під дих": смерть чоловіка; після Чорнобиля її обожнюваний первісток захворів на рак і виїхав із родиною в Чехословаччину; її єдина онука зустріла заможного чоловіка, і він допоміг українській студентці здобути освіту в Америці. Коли панувала політика "економної економіки", актрису, як баланс, скоротили, що зламало її. Гостроязика, нескорена актриса сама написала заяву і пішла в нікуди: на дачу, солити, консервувати... 

  16 років Нонну Копержинську роз’їдали зсередини смертельні метастази.     Померла 10 червня 1999 року. Похована поруч зі своїм чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва. 

    Через рік після матері від такої ж хвороби помер її старший син Євген. 

  Посивів від горя і її улюблений песик, останній друг хазяйки.

 Народну артистку  називали українською Фаїною Раневською за гострий язик та іскрометний гумор. Так само, як і у Раневської, у Нонни Копержинської не було головних ролей у кіно. Але епізоди з її участю стали справжньою класикою кінематографа. 

 Обожнювали її всі за цих... За невгамовних матусь, за сварливих тіток, за заміських буфетчиць... 

  У чергах, на стадіонах, у транспорті - де завгодно - люди озиралися, завжди всміхалися: "О... Наша пішла!"

   В театрі актриса зіграла чимало ролей. І Нонну Кронідівну ласкаво називали мамою – за вміння дати пораду і допомогти у скрутну хвилину. Зухвала, запальна, але при цьому надзвичайно талановита, Нонна Копержинська зіграла на сцені київської драми понад тридцять ролей, перевтілюючись у підпільниць і нянь, баронес і вчительок...
  Однак найчастіше їй діставалися ролі сварливих дружин і гострих на язик сусідок,  які надавали навіть драматичним постановкам нотки комізму.

   Приблизно таких же завжди трохи комічних персонажів Копержинська грала у кіно. Дебютувала  на екрані Нонна, будучи  ще студенткою, у 1939 році, зігравши у невеликому епізоді фільму «Щорс» роль молодої революціонерки.  Прославили жінку фільми «За двома зайцями», «Королева бензоколонки», 

«Штепсель одружує Тарапуньку» та інші. 

 Широка популярність до неї прийшла після ролі Секлети Лимерихи, матері Галі у комедії «За двома зайцями».

  Також яскравою стала роль буфетниці Рогніди Карпівни у фільмі «Королева бензоколонки». Деякі фрази її героїні стали крилатими: «Так, люба, грубити не кожен вміє! Талант треба мати!»; «Туга зелена влітку, жовта – восени, біла – взимку!»; «Працюй так, щоб тебе звільнили!» та інші.
   Наша шана Жінці, Матері, Актрисі - це наша пам'ять. А телеекран доносить нібито живий подих великої актриси. Передивитися фільми з її участю ви можете онлайн. Це буде ваш дарунок пам'яті Нонні Копержинській.

Зупинимо пандемію

26 квітня - 130 років від дня народження Миколи Зерова

  Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріо­тів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у без­смертя. Серед багатьох таких імен — ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.

Перекладач, учений, критик і поет,
Закоханий в Еладу і поетів Риму,
Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет.
Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.
Перекладав поетів світових перлини,
Нещадно розбивав противників доктрини,
І кожен рік міцнів його високий лет...
В часи сваволі дикої, пітьми і зла,
Коли засліплені безглуздий культ кували,
В неволі дальній, де німа холодна мла, Миколи Зерова не стало.

О. Теліга

   У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного зем­ляка, якого заслужено називають гордістю української літератури.

 Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.
   Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. Закінчивши Зіньківську школу, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, М. Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908).
  У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу М. Зерова призначено викла­дачем «давніх мов» у Златопільській чоловічій гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й у Златопільській жіночій гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину.

  У 1918-1920 роках викладає українознавство в Архітектур­ному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти. У цей час Микола Зеров увій­шов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута. Тут обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.

   Як науковець і літературознавець Микола Зеров турбувався і уболівав за майбутнє української культури. Він вважав українську словесність невід'ємною складовою української культури. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською і західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатись до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традицій рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Звідси - неприязнь, підозра, несприйняття і арешт.

   З кінця 1920-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930 р. його допи­тували на суді як свідка у так званому «процесі СВУ». А в ніч із 27 на 28 квітня 1935 р. його було заарештовано. М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналіс­тичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал ви­значив йому покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіска­цією майна. На початку червня 1936 р. етап із засудженими прибув на Соловки. У короткі хвилини вільно­го часу М. Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений). Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова та ін.» було нагально переглянуто «особливою трійкою» УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. Як наслідок присуджено найвищу міру покарання — розстріл. 

 З листопада 1937 р. вирок було здійснено. Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанову «особливої трійки» УНКВС у Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину». 

   Символічна могила Миколи Зерова — на Лук’янівському кладовищі в Києві разом зі справж­ньою могилою його сина — Констянтина Зерова.

   Важко пероцінити значення творчості Миколи Зерова в історії української культури. Вона надзвичайно важлива не тільки як документ епохи. А, перш за все, як творчість, що постала в екстремальний час нації. Ця творчість - переконливий доказ того, що українська поезія сягнула світової вершини. 

  Віршований доробок Миколи Зерова включає 100 творів. 

  У 1924 р. за життя поета вийшла у світ збірка поезій "Камена", яка містила 19 оригінальних віршів та численні переклади творів французького поета Жозе Марії де Ередіа, римських класиків Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія... Ця збірка принесла йому славу.

  Збірка «Камена» стала найяскравішим зразком поезії українських неокласиків. Сонети  збірки «Камена» вплинули на розвиток цього жанру в українській поезії (пор. Дмитро Павличко «Сонетарій»). Ціла низка поезій найвидатніших римських поетів для цієї збірки була перекладена вперше.

  Одним словом, творча спадщина інтелігента-літератора, справжнього патріота України чекає на вас. 

  

26 квітня - День пам'яті Чорнобильської трагедії

"Чи знаєш ти, світе,

як сиво, ридає полин,

Як тяжко, як тужно 

моєму народу болить!.."

Б. Олійник

    26 квітня 2020 року виповниться 34 роки з дня найстрашнішої за наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Чотири букви – ЧАЕС – стали символом трагедії, яка доторкнулася до мільйонів людей, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворюючи свої жертви в безпомічних людей.

   

  Трагедія і подвиг Чорнобиля сколихнули світ, викликали бажання мільйонів людей допомогти перебороти спільну біду. В район горя вдень і вночі прибували робітники, інженери, вчені, спеціалісти різних галузей народного господарства, співробітники органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, воїни армії.

  Пожежні і енергетики своїми діями відвернули страшну загрозу від мільйонів людей. Страшно уявити, які наслідки могли бути, якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась. Ці люди виконували найбільш відповідальну роботу на нашій планеті. Співробітники пожежної охорони і працівники ЧАЕС, які боролись з вогнем і радіацією, виявили безмежний героїзм і надлюдські можливості в самому ядерному пеклі.

  Валерій Ходемчук – старший оператор реакторного цеху Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС працював із вересня 1973 року. На момент аварії був у машинному залі. Він став першим, хто загинув. Валерію Ходемчуку було 35 років.

  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 Олександр Лелеченко – заступник начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС.

 На Чорнобильській АЕС з березня 1975 року.

   У перші години аварії був викликаний на станцію, де відключив обладнання електролізної станції четвертого енергоблоку, організував електропостачання обладнання систем безпеки та систем пожежогасіння. Тим самим запобіг поширенню вогню на неушкоджені енергоблоки.

   Помер 7 травня від променевої хвороби в Київській лікарні.

 У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

 Володимир Тишура – старший пожежний відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

   Під час аварії на ЧАЕС у перші години після вибуху знаходився з боку пошкодженого активного реактора.

   Помер 10 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. Йому було 27 років.

  У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка.

  Володимир Правик – начальник варти 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС.

   Брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії. Отримав високу дозу опромінення, був відправлений на лікування в Москву, де і помер в 6-й клінічній лікарні 11 травня від променевої хвороби. Володимиру Правику було 24 роки.

  25 вересня 1986 року удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.

  Віктор Кібенок – начальник варти 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

   Прибув на місце аварії через 12 хвилин після вибуху, о 1 годині 35 хвилин, провів розвідку в приміщеннях реакторного відділення.

   Помер 14 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

  На момент смерті Кібенку було лише 23 роки.

  25 вересня 1986 року удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.

  Василь Ігнатенко – командир відділення воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

  Прибувши на місце аварії 26 квітня о 1 годині 35 хвилин, він разом із підлеглими встановив автодрабину між 3-м і 4-м енергоблоками, далі пожежники проклали робочу рукавну лінію до машинного залу.

   Помер 14 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні.

 У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

  Микола Ващук – командир відділення воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

  Прибув на місце аварії 26 квітня о 1 годині 35 хвилин. Був серед тих, хто гасив пожежу у перші години аварії.

  Помер 14 травня 1986 від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. На момент смерті йому було 27 років.

  У 2006 році удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

   Микола Титенок – пожежний 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті.

  26 квітня 1986 року в 1 годину 35 хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС в складі чергового караулу, приступив до гасіння пожежі.

  Помер 16 травня в 6-й Московській клінічній лікарні, йому було 24 роки.

  У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

   Леонід Топтунов – старший інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС.

   В трагічну ніч 26 квітня 1986 працював на блочному щиті управління 4-го енергоблоку.

  Помер 14 травня 1986 від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. Топтунову було 36 років.

  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 Віктор Проскуряков – старший інженер реакторного цеху Чорнобильської АЕС.

  З 1982 року працював на Чорнобильській АЕС, де пройшов шлях від оператора до старшого інженера управління реактором реакторного цеху.

  У перші години аварії на четвертому енергоблоці взяв участь у її ліквідації. Він обстежував обладнання реакторного відділення.

   Помер 17 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. На момент смерті йому був 31 рік.

  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

      

       Анатолій Шаповалов – старший черговий електромонтер електричного цеху Чорнобильської АЕС.

  На Чорнобильській АЕС – із 1978 року. Працював електромонтером релейного захисту та автоматики, пізніше був переведений старшим черговим електромонтером електричного цеху. 

  26 квітня 1986 року в складі 5 зміни електричного цеху разом з іншими робітниками локалізували аварійну ситуацію на електроприладах станції, тим самим вони не дали пожежі перекинутися на інші блоки станції.

  Помер 19 травня 1986 роки від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні у 46 років.
  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

  Костянтин Перчук – старший машиніст турбінного обладнання турбінного цеху Чорнобильської АЕС.

   На Чорнобильській АЕС з травня 1980 року, працював черговим слюсарем, потім був переведений машиністом парової турбіни турбінного цеху.

  В ніч 26 квітня 1986 року знаходився в машинному залі, де намагався відсікти один із насосів з перебитою трубою, щоб зупинити витік води з деаераторів.

   Помер 20 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні у 34 роки.

  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

  Валерій Перевозченко – начальник зміни реакторного цеху Чорнобильської АЕС.

  На Чорнобильській АЕС розпочав працювати з квітня 1981 року на посаді старшого інженера з експлуатації.

  У перші хвилини після вибуху на блоці почав розшукувати підлеглих Ходемчука і Шашенка, з якими пропав зв'язок.

  Як досвідчений фізик він зрозумів, що реактор після вибуху перетворився в ядерний вулкан і водою його не загасити. Про це Перевозченко доповів начальнику зміни блоку.

   Помер 13 червня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні у 39 років.

  У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

ТЕЛЯТНИКОВ Леонід Петрович – в 1986 році начальник 2-ї воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС, майор внутрішньої служби. Майор внутрішньої служби Л.П.Телятников разом з іншими пожежними (В. Ігнатенко, В. Кибенком, В. Правиком та ін.) брав участь у гасінні пожежі в перші години після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Під час гасіння отримав високу дозу опромінення. З осені 1986 року жив і працював у Києві. Після проходження лікування продовжив службу у Внутрішніх військах МВС СРСР, після розпаду Радянського Союзу - у Внутрішніх військах України. В 1995 році в званні генерал – майора внутрішньої служби пішов на пенсію. З 1998 року очолював Добровільне пожежне  товариство Києва. Помер 2 грудня 2004 року у Києві.

   Українці завжди пам'ятатимуть про подвиг героїв-пожежників, ліквідаторів ЧАЕС. Урятований світ - це найкраща пам'ять тим, хто загинув у Чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка полин...

   Тож 26 квітня запалімо свічку пам'яті Чорнобильської трагедії, а не влаштовуватимемо пожежі  у зоні ЧАЕС.

   Нехай полум'я свічок у наших душах зільється в одне полум'я віри. 

       Ми будемо жити!!!