"Янголи за покликом серця"

  Діти – це  наше майбутнє! І це не просто гарна фраза. Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства. Ми, дорослі, повинні створити всі умови, щоб виросли діти добрими, світлими, щирими і сердечними.

 Ми маємо захистити наших дітей від життєвих негараздів, страждань, хвороб, війн. Але, на жаль, їхнє дитинство затьмарила війна. І діти враз стали дорослими. Поки в Україні точаться запеклі бої, де наші воїни відбивають ординську навалу російських нелюдів, діти в тилу допомагають ЗСУ як можуть.  Вони влаштовують акції проти війни, різноманітні ярмарки, плетуть маскувальні сітки, віддають власні кошти, допомагають готувати  страви для бійців. Тим самим роблять посильний внесок у спільну перемогу над ворогом. 

 "Янголи за покликом серця" - так називають дітей, які безкорисливо допомагають іншим, а в даному випадку - військовим. 

 При спробі самостійно евакуюватися  з Попасної, машину розстріляли росіяни. 15-річна дівчина Ліза Чернишенко їхала на пасажирському сидінні в оточенні інших односельчан. Водій та пасажири отримали поранення, тоді дівчина вирішила пересісти за кермо. З простріляними ногами попри небезпеку вона вивезла 4 поранених дорослих до Бахмута. Загальна відстань, яку здолала юна героїня – близько 30 кілометрів.

  5 травня 2022 року російські військові обстріляли Фельдман-Екопарк – регіональний ландшафтний парк у Харківському районі, який є одним із об'єктів природно-заповідного фонду України. В результаті обстрілу загинув 15-річний хлопець-волонтер, який допомагав у годівлі та евакуації тварин. 

  Діти, які евакуювалися за кордон, не стоять осторонь, а допомагають Україні, чим можуть. Так, маленька волонтерка Софія Ящук 20 квітня під час загальної аудієнції з Папою Римським зі словами: "Україна! Маріуполь!" вручила  Його Святості лист-прохання  врятувати людей  з оточеного російськими військами Маріуполя. 

  Небайдужі одеські  школярі - Євгенія, Матвій та ще двоє їхніх товаришів, щоб зробити свій внесок у нашу спільну перемогу над ворогом, влаштували імпровізований стенд для збору коштів на потреби української армії. Вони збирали пожертви, продаючи свої іграшки випадковим перехожим, щоб відправити гроші на бронежилети для армії. 

 Діти та підлітки плели маскувальні сітки для військових з того, що принесли самі та інші. 

 8-річний небайдужий хлопчик з великим серцем Саша Кушніров віддав свої заощадження - 5000 грн., які збирав впродовж 4-х років, на автівку для військових.

   11-річна ужгородка Юлія Блонська виготовляє і продає персні з бісеру, кольорова гама яких патріотична.  Кошти дівчинка передає на потреби наших військових.

  Діти виготовляють обереги для військових, які боронять Україну на передовій.

  Діти впевнені, що страви, приготовлені їхніми руками,  допоможуть нашим бійцям перемогти ворога.

 

 В підтримку дітям України

Британський прем'єр-міністр Борис Джонсон  написав листа,  в якому  підкреслив, що вірить у перемогу України та сказав, що вони не самі у такий важкий час. Джонсон подякував маленьким українцям за те, що своїм прикладом роблять увесь світ сміливішим.

"Багато хто з вас бачили або пережили те, свідком чого не повинна бути жодна дитина. Проте щодня українські діти вчать усіх нас тому, що означає бути сильним і гідним, високо тримати голову навіть у найважчі часи. Я не можу придумати кращого прикладу для наслідування для дітей та дорослих у всьому світі», - написав він.

 Прем'єр-міністр попросив дітей пишатися своєю країною, своїми батьками, своїми сім'ями, своїми солдатами та "найбільше" собою та пообіцяв подвоїти зусилля допомоги.

 Вдячні українські діти написали листи у відповідь голові уряду Великої Британії.  

  Шестирічний Ілля, який втратив сім'ю під час боїв в обложеному росіянами Маріуполі, написав відкритий лист до британського прем'єр-міністра Бориса Джонсона.

 Написала своє звернення й дев’ятирічна Дарія:"Дорогий Борис Джонсон, дякуємо вам за підтримку, ми переможемо. Ми вас любимо. Бажаю щастя і здоров’я. Переможемо. Коли? Скоро".

 

   Дев’ятирічна Анастасія зазначила, що радіє підтримці від Великої Британії та написала:"Дякуємо вам, Борис Джонсон, за те що нас підтримуєте. Ми вас любимо".

    Дорогі наші діти, пам'ятайте добро завжди перемагає зло, а світло - темряву. Ви робите добрі справи, наближаючи країну до перемоги, а головне прагнете миру. 

   Перемога буде за нами! Все буде Україна! Слава Героям!

 Щоб доторкнутися до казкових красот унікальної екологічної території, запозичити живої енергії, яка так потрібна всім сьогодні, на День Києва провели екскурсію "Оазис серед міста". Традицією бібліотеки відзначати День міста стало відвідування визначних місць Києва. Цього разу  користувачі бібліотеки захотіли  відвідати справжню перлину столиці, його "зелене серце",  один з найстаріших  в Україні ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна, якому 22 травня виповнилося 183 роки. 

 Бібліотекар Абакумова Тетяна Денисівна розповіла про історію виникнення ботанічного саду. Згадала тих, хто створював, розвивав цей прекрасний оазис серед міста.  Екскурсанти також мали  можливість  познайомитися  з легендами та цікавими фактами, пов'язаними з ним. Тетяна Денисівна акцентувала увагу присутніх на унікальних представниках флори цього прекрасного саду. 

   Колекція рослин ботсаду ім. О. В. Фоміна є своєрідною  візитівкою столиці. 

 Однією з найцікавіших рослин в ботанічному саду є невисоке дерево церцис з пишним весняним цвітінням. Країна походження церцису -  Канада. Під час цвітіння стовбур та гілки дерева вкриті пишними жмутками, до складу яких входить від 5 до 8 квіток.

 Також тут знаходиться унікальна колекція рододендронів, яка вражає своїми насиченими барвами: від білого до темно-фіолетового. Рододендрони ще називають "трояндовими деревами". 

   Упродовж останніх 50 років у відкритому грунті в університетському ботсаду зібрали колекцію цих рослин, яка налічує понад 170 видів, різновидів, гібридів та культиварів.

  Українців складно здивувати новим пам’ятником Тарасу Шевченку. Однак монумент   у Ботанічному саду імені академіка О. В. Фоміна  відрізняється від тисяч попередніх. Його створив не український, а один з провідних китайських митців сучасності У Вейшань.  Скульптура присвячена двом класикам літератури - української Тарасу Шевченку та китайської поетові Ду Фу, якого на батьківщині шанують не менше, ніж у нас Великого Кобзаря.

 Композиція називається «Ворота душі. Діалог Тараса Шевченка і Ду Фу». 

  За основу монумента У Вейшань взяв дві книжки  — українську та китайську. Кожна з них закрита, однак разом вони створюють відчуття відкритого фоліанта. Така знахідка дала змогу скульптору показати діалог між поетами. 

  Попереду літо. Ми пропонуємо вам, шановні користувачі, відвідати цей прекрасний сад. Запевняємо вас - це буде захоплююче,  неперевершено й  незабутньо.

  Ви вкотре відчуєте любов до рідного міста й гордість за нього. Наповнитесь вдячністю  захисникам Києва і впевненістю в перемогу України над ворогом. 

24 травня - 110 років від дня народження Михайла Панасовича Стельмаха

 Наш захід "Любити безмежно життя і людей"  присвячений людині, ім'я якої носить наша бібліотека і 110-літній ювілей, якої сьогодні відзначає вся Україна - Михайлу Панасовичу Стельмаху.  

 

  Життя М. Стельмаха пройшло в творчій і натхненній праці. Великий українець і гуманіст, громадянин і митець-філософ, він усього себе присвятив своєму народові, відкривши світові його духовне багатство, мужність і працелюбство, лагідність душі і її поетичність.

  М. Стельмах створив самобутній і величний художній світ, у якому відчайдушно змагаються правда з кривдою, добро зі злом, життя зі смертю, віра з безнадією. Але завжди у нього перемагає світле начало. 

• 
  

     Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літенського повіту на Вінничині в бідняцькій сім'ї. Його дитинство минало в рідному селі серед казкової природи Прибужжя. Тут відкрилася майбутньому письменникові поетична краса природи, таємниця людського життя. 

  Справжній талант людини - це вміння зберегти у своєму серці острівок дитинства, зворушливі спогади про щасливі безтурботні дні, теплоту й турботу, батьківську любов.

  Саме у далекій країні дитинства, слід шукати витоки його творчості. 

   Друга світова війна застала Михайла Стельмаха у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим гармашем-зв'язківцем. У жорстоких і кривавих боях Михайло Панасович отримав тяжке поранення, що  надовго прикувало його до ліжка. Але й тут  письменник не випускає із рук пера – пише вірші, нариси, оповідання, мовою художніх образів передає жахи війни, мужність народу. Його фронтова лірика полонить суворою правдою, філософською заглибленістю.

  Темі війни М.Стельмах присвятив чимало поезій, особливо тим, хто наближав Перемогу.

   Фронтова поезія М. Стельмаха сповнена глибокої ненависті до ворогів, ніжної синівської любові до рідного краю, до України, що стогнала в ярмі нацистської окупації та віри в Перемогу, щасливе майбутнє. М. Стельмах проникливо, талановито передав свій тогочасний стан і становище Батьківщини у вірші "Україні в вольній волі жити". Цей вірш є актуальним і сьогодні. Знову, як і тоді  йде війна,  знову як і тоді ми повинні захищатись,  відвойовувати свободу та незалежність нашої України. 

                                                  

   У 1978 році його обрано академіком Академії наук України. Він лауреат кількох Державних премій.

   Одержуючи диплом лауреата найвищої премії М. Стельмах схвильовано говорив: "Стою перед вами, зачарований  людською красою, і красою вечірніх дівочих пісень, і красою сонця у небі, і красою матері з дитиною, і красою своєї матері-землі, і красою діянь і звершень мого безсмертного народу".

   27 вересня 1983 року перестало битися серце Михайла Панасовича. 

21 травня - День Європи в Україні

 Щорічне відзначення Дня Європи в нашій державі започатковано Указом Президента України від 19 квітня 2003 року № 339 "Про день Європи", яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи.

  З 16.05.2022 р. по 31.05.2022 р. до цієї дати на абонементі представлена виставка-знайомство "Європа - наш спільний дім, Європа - колиска усіх країн".

 День Європи в Україні є справою державного значення і великим кроком у напрямі євроінтеграційного курсу нашої держави. Наша виставка познайомить вас  з європейськими цінностями, традиціями, культурним надбанням,  історією європейської ментальності від античності і до наших днів.  

  Кожна європейська країна становить собою самобутню частину певної цивілізації з притаманними їй економічним поступом, духовними цінностями і культурним надбанням. Кожне європейське місто є артефактом культури й виразником матеріального прогресу, що приваблює своїми архітектурними перлинами, історичними пам'ятками, прекрасними парками та водограями, чудовими пейзажами.  

  Доступний виклад матеріалу заохотить до читання всіх, хто цікавиться культурно-історичним розвитком європейських країн. 

18 травня - День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу

  З 10.05.2022 р. по 25.05.2022 р. на абонементі представлена виставка-суд "Депортація кримськотатарського народу – прояв злочинної сутності національної політики сталінізму".  

  18 травня 78 років тому радянські спецслужби почали вивозити кримських татар з їхньої історичної батьківщини у віддалені регіони СРСР.

  11 травня 1944 року  Державний Комітет Оборони СРСР ухвалив постанову "Про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР", за якою кримськотатарському народу як етносу був винесений смертельний вирок. 

     

 Згідно з постановою, "виселення" було пов'язане з "масовим дезертирством", "тотальним колабораціонізмом" під час нацистської окупації Криму.

   До складу ДКО входили Й. Сталін - голова, В. Молотов - замісник, К. Ворошилов, Г. Малинков, Н. Булганін, Л. Каганович, Е. Мікоян. 

   Виселення здійснювалось  під керівництвом Берії. 

   Для цього було задіяно 5 тисяч оперативних працівників і 20 тисяч бійців внутрішніх військ НКВС.

  Основна фаза спецоперації розпочалася ще до світанку 18 травня й завершилася до вечора 20 травня.

   Під дулами автоматів татар виганяли з домівок, даючи на збори 15 хвилин, і вантажівками звозили на залізничні станції. Там на них чекали товарні ешелони, зібрані з вагонів, у яких перевозили худобу. Офіційно кожна сім'я мала право взяти з собою до 50 кг багажу, однак реально дозволили забрати значно менше, а іноді взагалі нічого. За 3 дні з Криму вивезли майже 200 тисяч татар. Загалом, за останніми підрахунками, під депортацію потрапило 238 500 людей. З них 50% складали діти до 16 років, 35% - жінки, 15% - чоловіки, включаючи людей похилого віку та інвалідів.

 Нескінченним потоком у залізничних ешелонах та товарних вагонах везли кримських татар для розселення в Узбецьку РСР. Подорож переселенців, яку  називають дорогою смерті,  тривала близько 2-х тижнів.     Підраховано, що в дорозі загинуло 8 тисяч людей, переважно малеча та літні люди. 

    Найпоширеніші причини смерті - спрага й кишкові інфекції, спричинені тіснотою та антисанітарією. Про медичне обслуговування і мови не могло бути. 

   Померлих викидали з вагонів як непотріб, залишали на роз'їздах. Про поховання не було  мови. Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень, оточених воєнізованою охороною і огороджених колючим дротом. Депортовані кримські татари були дешевою робочою силою. Вони виконували найважчу роботу. 

   За перші 3 роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померло до 46% усіх депортованих, серед яких майже половина - діти до 16 років. 

   Тим часом після виселення з Криму татар, влада знищувала їх пам'ятки культури, татарські пам'ятники, спалювала рукописи й книжки, навіть томи В. Леніна і К. Маркса, перекладені кримськотатарською мовою. 

"Війна забирає найкращих..." 

Ярослав Бондаренко

  

  1 травня 2022 року в запеклому бою  поблизу міста Ізюм Харківської області загинув "кіборг" і фотограф Руслан Боровик. 

 "Найбільше за все Він любив Україну, своїх чудових Доньок та Дружину. Любив дивитися на світ через призму своєї камери та робити чудові фотографії. Захисник ДАПу, боєць 95-ї ДШБ. 

  Місяць тому отримав контузію, але не покинув своє відділення та продовжував палити техніку російських окупантів.

 Руслан Боровик – Людина з великої літери, врівноваженість, порядність та в будь-яку хвилину готовність прийти на допомогу.

  Війна забирає найкращих…

  У боях з російськими окупантами загинув захисник України Руслан Боровик. Воїн захищав країну з 2014 року, пройшов через пекло в Донецькому аеропорту, а після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вирушив на фронт у перший же день, 24 лютого." журналіст Ярослав Бондаренко

  13 січня 2022 року з нагоди Всеукраїнського дня пам'яті героїв-воїнів-"кіборгів"  наша бібліотека та учні 9 В класу ліцею №227 мали честь  зустрітися та поспілкуватися з Русланом Боровиком.

  Він розповідав дітям про найтрагічніші години оборони Донецького аеропорту так, немов переживав усі ці події заново. Руслан розповідав про цю страшну війну, щоб діти знали ціну миру і пам'ятали її героїв - "кіборгів". За його словами "кіборг" асоціюється не лише з героїзмом та мужністю, а і з чимось нереальним, над межами людських можливостей. "Кіборги" стали символом честі та незламності українського духу, українського прагнення волі та незалежності, гідним прикладом  любові, жертовності та мужності, про яких потрібно пам’ятати.

  Руслан Боровик залишиться в нашій пам'яті усміхненим, життєрадісним,  прикладом героїзму та мужності, безмежної любові до рідної України та віри в щасливе майбутнє. 

   Світлина на згадку

 Ми ніколи, Руслане, тебе не забудемо.  Пам'ять про тебе назавжди залишиться в наших серцях. 

   Світла та вічна тобі пам'ять! 

   Герої не вмирають!

15 травня - День пам'яті жертв політичних репресій

   Щороку, в третю неділю травня, відповідно до Указу Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007 року, в Україні відзначається День пам'яті жертв політичних репресій. Він був встановлений з метою належного вшанування пам'яті жертв тоталітарного режиму, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності.

 З 10.05.2022 р. по 25.05.2022 р. до Дня пам'яті жертв політичних репресій на абонементі представлена виставка-пам'ять "Найдорожче для нас - воля. Вони заплатили за неї життям".

"Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини."

В. Симоненко

  Слова поета дуже промовисті. Вони свідчать про те, що репресії були спрямовані на знищення реальних та уявних ворогів Сталіна, на культивації страху, на приниження людини та на створенні покірної особи. 

 

 "Комуністична партія свідомо скеровувала свою політику на те, щоб обезволити народ страхом смерті, страждань, знищити еліту, інтелігенцію, як носія традиції, мови й у такий спосіб паралізувати суспільство. Таким же суспільством легко керувати, його можна спрямувати у той чи той бій." М. Жулинський

   За даними СБУ було засуджено майже 200 тисяч українців, з яких до вищої міри - понад 120 тисяч осіб. 

 

 Виставка присвячена українським письменникам і поетам, розстріляним у в'язницях чи закатованих на каторжній праці у масових таборах смерті.

   У 1934 році репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України.

    Кульмінацією репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли у Соловецькому таборі особливого призначення та в Урочищі Сандормох були розстріляні  українські  письменники М. Куліш, В. Підмогильний, П. Филипович, О. Слісаренко, М. Яловий та інші.

   Матеріали виставки показують, яку потенційно багатообіцяючу творчу силу втратили український народ та українська література,  яке поетичне багатство було злочинно обікрадено більшовицько-імперською системою. 

Соловецький етап: антологія / (упоряд та передм. Ю. П. Гугалова). - Харків, 2018. - 490 с.

 Ця антологія присвячується тому останньому етапу 1937-го року з Соловків до урочища Сандармох у Карелії, де було вистріляно цвіт української інтелігенції, а серед них кілька десятків науковців та біля трьох десятків письменників - Валер'яна Підмогильного, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Мирослава Ірчана, Валер'яна і Клима Поліщуків, Олексу Слісаренка, Григорія Епіка, Юліана Шпола, Василя Штангея, Марк вороний, Михайла Лозинського, Леся Курбаса те багатьох інших. Протягом п'яти днів - 27 жовтня і 1-4 листопада - було убите 1111 в'язнів.

Славутич Яр. Розстріляна муза: Мартиролог. Нариси про поетів. - Київ, 1992. - 184 с.
 Доктор Яр Славутич (Григорій Михайлович Жученко), професор Альбертського університету в Едмонтоні (Канада) — автор першого в світі мартирологу української літератури, що був надрукований у 1955 р. в Детройті під назвою "Розстріляна муза". Працюючи над ним ще в Україні під час війни, Яр Славутич склав тоді список близько 200 поетів, письменників і літературознавців, розстріляних у в’язницях чи замучених на каторжній праці в масових таборах смерті. До списку були додані 26 нарисів про визначніших поетів. Дане видання "Розстріляної музи" доповнене й поправлене: списки жертв сталінського устрою та німецько-гітлерівських загарбників тепер становлять 481 чоловік, збільшено кількість нарисів про поетів, збагачено зразки творчості. Таким чином, книжка виконує роль антології. Для науковців, викладачів, студентів та всіх, хто цікавиться історією української літератури.

З порога смерті: Письменники України - жертви сталінських репресій. - Київ, 1991. - 494 с.

  У книзі вперше поіменно названо письменників України, які стали безневинними жертвами сталінського терору. Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно розкрити методику й механіку політичних процесів над творчою інтелігенцією на Україні у довоєнний і повоєнний періоди. 

  Книга ілюстрована документами із судово-слідчих справ, що збереглися в архівах.

Гроно нездоланих співців: Літ. портрети українських письменників ХХ ст., твори яких увійшли до оновлених шкільних програм. - Київ, 1997. - 285 с.

 У книзі подаються літературні портрети тих українських письменників XX століття, яких за часів тоталітарного комуністичного режиму спіткала тяжка доля: одні були репресовані, переслідувані, твори інших заборонялися, замовчувалися, деякі змушені були емігрувати, жити й працювати на чужині. Нині, в незалежній Україні, їхні твори вивчаються за шкільними програмами. З цього посібника вчителі та учні зможуть довідатися про В. Винниченка, М. Хвильового, Т. Осьмачку, П. Филиповича, В. Підмогильного, М. Куліша, Є. Маланюка, І. Багряного, У. Самчука, В. Симоненка, В. Стуса та інших видатних письменників, без творчості яких неможливо уявити літературний процес XX століття в усій його повноті і розмаїтості.

Жулинський, М. Г. Із забуття - в безсмертя:(Сторінки призабутої спадщини). - Київ, 1990. - 446 с.
 Книжку відомого літературознавця складають своєрідні літературні портрети і добірки з творчої спадщини українських письменників, яких через ідеологічне свавілля було викреслено з національного культурного життя або й розстріляно, репресовано: П. Куліша, Б. Лепкого, О. Олеся, Г. Чупринки, В. Винниченка, П. Савченка, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, Г. Михайличенка, М. Хвильового, В. Поліщука, Є. Плужника, І. Сенченка, Б.-І. Антонича, В. Симоненка, В. Стуса та ін.

Коломієць, Р. Г. Євген Плужник / Ростислав Коломієць. - Харків, 2021. - 127 с.

  «Такого поета ми в житті будем довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися.» Юрій Меженко 

 Євген Плужник (1898-1936) був знаковою фігурою післяреволюційної української інтелігенції. Поет, драматург і перекладач, він перебував поза політикою у своїх віршах і належав до тих унікальних особистостей, яким дано бачити цілий світ, не виходячи з кімнати. Він не кидав антирадянських гасел, не вступав у політичну полеміку і ніколи не помишляв бути комуністом. Відторгнення дійсності, що заперечувала вічні цінності, – людське життя і любов, – разом із закликами чинити спротив сліпій жорстокості, зробило його героєм українського розстріляного Відродження і жертвою сталінського терору.