"Законодавство та військово-морська політика УНР в 1918 р."

19.04.2018 р. проведено годину історичної 

правди

«Законодавство та військово-морська 

політика УНР  в 1918 р.»

  З січня 1918 р. по травень 1919 р. було впроваджено систему основних військових статутів, які сприяли створенню дисциплінованої військової організації з усіма необхідними армійськими інститутами. Значно вдосконалилася система мобілізації внаслідок прийняття законів “Про мобілізацію”, «Закон про флот УНР 1919 р.» та “Заклик військових до дійсної служби”, відбулися також зміни у системі керівництва української армії. Особлива увага приділялась матеріально-технічному забезпеченню збройних сил. Військове будівництво стало органічною частиною усього комплексу державної розбудови в період Директорії УНР.

Через 5 днів після опублікування ІV Унівенсалу Центральна Рада проголосила російський Чорноморський флот – флотом Української Народної Республіки і поклала на нього обов’язки охорони побережжя та забезпечення торгівлі на Чорному і Азовському морях.

Результати процесу українізації дістали відбиття в "Тимчасовому законі про флот УНР", ухваленому Центральною Радою 14 січня 1918 р. й оголошеного 13 березня того ж року.

На той час Чорноморський флот складався з 3 бригад лінійних кораблів, 1 бригади крейсерів, 1 бригади гідро-крейсерів, дивізій міноносців, підводних човнів, кораблів окремого призначення та допоміжних суден. До нього належали також морська піхота та авіація.

Проте дальші події набрали трагічного характеру. Німці, брутально втрутившись до внутрішніх справ України, сприяли державному переворотові й приходові до влади 29 квітня гетьмана П. Скоропадського. Чорноморський флот опинився під загрозою захоплення її німецькими військами. Адмірал Саблін наказав усім кораблям, що були боєздатними, покинути Севастополь і взяти курс на Новоросійськ. Наказ виконали 12 есмінців, 10 катерів і 8 транспортів.

Вночі проти 30 квітня, вже під обстрілом німецьких батарей, з порту вийшли лінкори "Воля" і "Свободная Россия" і 15 міноносців. Прихід кораблів до Новоросійська, що тоді перебував у руках більшовиків, не врятував ситуації, оскільки німецька армія просувалася до Новоросійська. 28 травня з Москви за підписом В. Ульянова (Леніна) надійшла таємна директива про знищення всіх кораблів Чорноморського флоту, щоб вони не дісталися німцям.

Тим часом 9 червня німецький уряд надіслав російській радянській республіці ультиматум, де вимагалося протягом шести днів, до 14 червня (пізніше – 19 червня), повернути з Новоросійська всі кораблі: 17 червня зворотним курсом на Севастополь пішли лінкор "Воля", есмінці "Дерзкий", "Поспешный", "Беспокойный", "Пылкий", "Громкий" та міноносці "Жаркий", "Живой". Залога есмінця "Громкий", що також вийшов був у море, вирішила затопити свій корабель. Це був перший з кораблів Чорноморського флота, що ліг на дно поблизу Новоросійська, коло мису Mисхако.

У Новоросійську залишилися лінкор "Свободная Россия", есмінці "Гаджибей", "Kерчь", "Kалиакрия", "Фидониси", "Пронзительный", "Kапитан-лейтенант Баранов", "Лейтенант Шестаков" та міноносці "Сметливый" і "Стремительный". Їхні залоги піддалися пропаганді більшовиків та агентів Антанти і 18 – 19 червня затопили свої кораблі.

Тим часом у Севастополі німці інтернували всі кораблі – як ті, що там базувалися, так і ті, що повернулися з Новоросійська.

10 червня 1918 р. на посаду представника України в Kриму гетьман призначив начальника дивізії підводних човнів контр-адмірала В. Kлочковського. На українських кораблях було знову піднято національні прапори, але вони залишаються під німецьким контролем.

15 липня 1918 р. видано закон про уніформу для державної української флоти, 18 липня – закон про військово-морський прапор флоти.

Влітку 1918 року Український військовий флот складався з 3 бригад лінійних кораблів, бригади крейсерів, 3 бригад гідро-крейсерів, дивізій міноносців у складі 27 ескадрених міноносців, 22 підводних човнів та інших суден різного призначення.

Восени розпочалася зміна назв військових кораблів на українські. 17 вересня 1918 р. першим перейменовано канонірський човен "Kубанец", який дістав нову назву "Запорожець". Згодом бронепалубний крейсер "Память Mеркурия" перейменовано на "Гетьман Іван Mазепа". Цивільні судна дістали українські назви раніше.

На листопад Українська держава мала у своєму розпорядженні майже весь Чорноморський флот, що базувався в Севастополі, а також Mозирську (Пинську) річкову флотилію.

Проте дальші події знову склалися не на користь України. В грудні 1918 р. у чорноморські порти ввійшли кораблі Антанти. За наказом контр-адмірала В. Kлочковського, який мав права тимчасового командувача морських сил Чорного моря, на підпорядкованих йому кораблях було піднято Андріївський прапор. Цим він хотів привернути симпатії колишніх союзників.

Але англійське й французьке командування повелося з флотом, як зі своєю військовою здобиччю. Більшу частину військових кораблів було передано Добровольчій армії, на яку Антанта робила основну ставку в боротьбі проти більшовиків, а решту вивела у свої порти. Права й інтереси України було брутально потоптано. Фактично після цього український Чорноморський флот перестав існувати.

Сьогодні, коли Україна стала самостійною державою, необхідно враховувати при вирішенні проблем створення національної армії найважливіші уроки військового будівництва Збройних Сил УНР. Історичний досвід переконливо доводить, що гарантувати безпеку може лише добре вишколене і озброєне військо.