"Художнє слово пам'ять береже" (Чорнобиль у літературі)

З 2.04.2018 р. по 30.04.2018 р. в читальному залі бібліотеки представлена виставка-реквієм "Художнє слово пам'ять береже"(Чорнобиль у літературі).

 Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля. Багато письменників і поетів написали художні та документальні твори присвячені цій страшній трагедії людства.

 Своєрідними літописцями чорнобильської трагедії стали українські письменники: Володимир Яворівський, Світлана Йовенко, Борис Олійник, Ліна Костенко та інші.

   Серед цих митців - поет Іван  Драч, який  звернувся до екологічної теми  ще й тому, що син поета, випускник медінституту, в найгарячіші дні брав участь в евакуації, обстеженні потерпілих від радіації і сам зазнав опромінення.

    

   В поемі "Чорнобильська мадонна" почуття батька, пригніченого горем, зливаються в єдиний потік з обов'язком поета-громадянина. Його "Чорнобильська мадонна" - відповідь на страшну подію.

   Образ Чорнобильської мадонни - це образ Апокаліпсису, образ світової скорботи, в нього поет вводить історичні й літературні паралелі. Сама його трагічна мадонна стає багатоликою у своєму жахові атомного розкладу - розкладається на солдатську, хрещатицьку і навіть скіфську.

 Порушив у своїй творчості чорнобильську проблему і поет Борис Олійник. Його поема "Сім" присвячена пам'яті відважних шести пожежників, які самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії.

   Майже одночасно в 1987 році була написана повість Юрія Щербака "Чорнобиль" та роман Володимира Яворівського "Марія з полином у кінці століття", присвячені проблемам чорнобильської трагедії.

   Ю.Щербак у документальній повісті "Чорнобиль" першим ударив в екологічні дзвони. Під час ліквідації наслідків аварії, автор часто бував на АЕС, мав численні зустрічі з учасниками "опору атомній стихії". Враження від побаченого, почутого лягли в основу документальної повісті. Письменник розкриває подробиці аварії, аналізує факти, вчинки фізиків, медиків, авіаторів, персоналу станції. При цьому особливу увагу він зосереджує на причинах, які призвели до вибуху четвертого реактора.

 Роман Володимира Яворівського "Марія з полином у кінці століття"насичений багатьма документальними фактами, водночас художньо висвітлює трагедію як загальнолюдську, але неспроможну зупинити "чортове колесо" історії, зламати людський дух, повернути суспільство назад на шляху науки, позбавити його прагнення досконалості.

   Тема Чорнобиля в  ліриці Ліни Костенко особливо терпка. Поетеса багато разів бувала на місті катастрофи. 

   Вона однією з перших назвала чорнобильську зону - "зоною національної трагедії".

  Цій темі Ліна Костенко присвятила такі поезії: "Сосновий ліс перебирає струни", "Стоять озера в пригоршнях долин", "Дзвенять у відрах крижані кружальця", "Моя печаль - ріка без переправи", "А вже земля древлянська рве на собі кайдани" та інші.

  До десятиріччя трагедії на Чорнобильській АЕС Ліна Костенко написала повість "Зона відчуження", в якій розповідається про те, на що перетворилися поліські села після вибуху на Чорнобильській атомній станції.

"Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль - попередження, набат,

Його уроків людство не забуде."

М. Луків

    

"Ви ж були найперші Із вогню та в полум'я шугали... Ви ж собою людство заступали..." М. Сингаївський

25.04.2018 р. провели вечір-зустріч з ліквідаторами аварії на ЧАЕС

"Ви ж були найперші

Із вогню та в полум'я шугали...

Ви ж собою людство заступали..." М.Сингаївський

 В бібліотеці вже стало доброю традицією вшановувати тих, хто пожертвував своїм здоров'ям і життям, захищаючи нас від атомного лиха. 

 Чорнобильська трагедія назавжди залишиться в серцях та пам'яті народу тому, що вона торкнулася кожного з нас: невиліковні хвороби, сльози наших рідних і близьких.

   Дзвони Чорнобиля і досі лунають над нами, і від того відлуння серце і досі обливається кров'ю.

     В читальному 

залі бібліотеки зібралися учні 7-го класу ліцею №227, щоб зустрітися і подякувати за героїзм ліквідаторам, які виконали свій священний обов'язок перед Україною і її народом, зупинили розповсюдження атомної катастрофи, унеможливили її переростання у глобальний винищувальний смерч для всього світу.

   Від імені ліквідаторів виступив Посол миру, доктор філософії, член Національної спілки журналістів України, спецкор газети "Пост-Чорнобиль", автор книги "731 спецбатальон" Гудов Володимир Анатолійович. Він детально розповів про 731 спецбатальон, який ліквідовував наслідки аварії з 30 липня по 9 вересня 1986 року. Діти дуже уважно слухали про те, як все було насправді, як відносились до своєї роботи ліквідатори в епіцентрі вибуху.

 Своїми спогадами поділився ліквідатор Мушта Іван Юхимович та прочитав власні вірші про чорнобильську трагедію, які дуже  всім сподобалися. 

   

  Учні переглянули фільм-хроніку "Чорнобиль: події та уроки".

  

  Присутні схилили голови перед світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя під час ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи.

 Ця зустріч не залишила байдужими нікого. Учні та їх класний керівник Галина Аркадіївна активно долучилися до обговорення побаченого та почутого. Вони також висловили свою вдячність ліквідаторам, які ризикуючи своїм життям, вберегли людство від атомного лиха.

Нехай пам'ять про страхіття чорнобильської катастрофи навчить нас цінувати мир, спокій і найбільші людські цінності - здоров'я і життя!

Консультація з комп'ютерної грамотності

  25.04.2018 р. для працівників бібліотек ім. М. П. Стельмаха та №142 Кобилко Йосип Львович провів консультацію з комп'ютерної грамотності.

"Зверни своє серце до книги!"

   23.04.2018 р. з нагоди Міжнародного дня книги провели цікавий ерудиціон "Зверни своє серце до книги!" 

  Бібліотечні працівники Крута Вікторія та Абакутова Тетяна вели розмову про книгу та запрошували стати користувачами бібліотеки.

   

  

 Величезний світ - принадний і розмаїтий лине зі сторінок книг. Усе життя книга допомагає учитися, працювати, жити.

 

 Книга вселяє любов до рідної України, повагу до інших народів, інтерес до їхньої культури, виховує почуття патріотизму. Вона вчить нас бути чесними і працьовитими, навчає рідної мови, розкриває красу поетичного слова.

   

  Її величність книга! Ніщо за своєю силою не може зрівнятися з книгою. В ній зібрана мудрість усього людства, яка передавалась від покоління до покоління.

     

  

 Ознайомили з висловлюваннями  великих людей про книгу та читання.

  

  

 Провели вікторину "Народні прислів'я та вислови про книгу" та гру "Бібліотека - душі аптека". 

   

 Нехай не буде жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки книги. І пам'ятайте слова з "Повісті минулих літ", що книги - плоди мудрості, джерело мудрості, світло мудрості. Вчіться у героїв книжок любити нашу землю, її мову, мистецтво. Мандруйте рідною країною, пізнавайте себе і людей, знайомтеся з подіями, які відбулися у давнину, заглядайте у майбутнє і відкривайте для себе все нові й нові сторінки життя.

"Права національних меншин в Україні: національне законодавство та національно-правовий статус"

З 2.04.2018 р. по 30.04.2018 р. в читальному залі бібліотеки представлена виставка-знайомство 
"Права національних меншин в Україні: національне законодавство та національно-правовий статус." 

  Україна - земля багатьох народів і культур. На її території проживають представники понад 130 національностей, народностей та етнічних спільнот. Україну вважають своєю батьківщиною українці, росіяни, білоруси, євреї, поляки, німці, кримські татари та інші.

  Конституція України та українське законодавче поле дозволяють забезпечити всі основні права та свободи національних меншин: зокрема, право на існування, використання здобутків культур та використання мов гарантовані статтями 10,11, 22, 53 і 119 Конституції, у яких зафіксовано, що "держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин України", Законами "Про мови", "Про національні меншини", Декларацією прав національностей України. Право на представництво частково гарантоване ст.14 Закону "Про національні меншини" та ст.22 Конституції щодо недопущення звуження форм та обсягу існуючих прав та свобод.

 Українська держава активно сприяє задоволенню етнокультурних потреб національних меншин: відродженню їхніх звичаїв і традицій, всебічному розвитку мови й освіти, аматорського та професійного мистецтва, охороні та збереженню пам'яток історії та культури, заснуванню періодичних видань. 

  Два мільйони дітей навчаються в Україні мовами національних меншин. Україна є однією з небагатьох держав, де представникам нацменшин надано можливість здобувати повну середню освіту з усіх предметів рідною мовою.

   Задоволенню інформаційних потреб сприяють 169 видань, які виходять мовами національних меншин; 46 з них мають загальнодержавну сферу розповсюдження.

   Сьогодні в Україні діє близько 800 громадських товариств національних меншин, понад 30 з яких мають всеукраїнський статус.

    Держава організаційно й фінансово сприяє відзначенню днів культури національних меншин, пам'ятних дат, релігійних та обрядових свят. Щороку проводяться різні культурно-мистецькі акції.

   Така державна політика у сфері національних меншин сприяє міжетнічній взаємодії та консолідації українського суспільства.

 Злагоджена життєдіяльність представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями України.

"Законодавство та військово-морська політика УНР в 1918 р."

19.04.2018 р. проведено годину історичної 

правди

«Законодавство та військово-морська 

політика УНР  в 1918 р.»

  З січня 1918 р. по травень 1919 р. було впроваджено систему основних військових статутів, які сприяли створенню дисциплінованої військової організації з усіма необхідними армійськими інститутами. Значно вдосконалилася система мобілізації внаслідок прийняття законів “Про мобілізацію”, «Закон про флот УНР 1919 р.» та “Заклик військових до дійсної служби”, відбулися також зміни у системі керівництва української армії. Особлива увага приділялась матеріально-технічному забезпеченню збройних сил. Військове будівництво стало органічною частиною усього комплексу державної розбудови в період Директорії УНР.

Через 5 днів після опублікування ІV Унівенсалу Центральна Рада проголосила російський Чорноморський флот – флотом Української Народної Республіки і поклала на нього обов’язки охорони побережжя та забезпечення торгівлі на Чорному і Азовському морях.

Результати процесу українізації дістали відбиття в "Тимчасовому законі про флот УНР", ухваленому Центральною Радою 14 січня 1918 р. й оголошеного 13 березня того ж року.

На той час Чорноморський флот складався з 3 бригад лінійних кораблів, 1 бригади крейсерів, 1 бригади гідро-крейсерів, дивізій міноносців, підводних човнів, кораблів окремого призначення та допоміжних суден. До нього належали також морська піхота та авіація.

Проте дальші події набрали трагічного характеру. Німці, брутально втрутившись до внутрішніх справ України, сприяли державному переворотові й приходові до влади 29 квітня гетьмана П. Скоропадського. Чорноморський флот опинився під загрозою захоплення її німецькими військами. Адмірал Саблін наказав усім кораблям, що були боєздатними, покинути Севастополь і взяти курс на Новоросійськ. Наказ виконали 12 есмінців, 10 катерів і 8 транспортів.

Вночі проти 30 квітня, вже під обстрілом німецьких батарей, з порту вийшли лінкори "Воля" і "Свободная Россия" і 15 міноносців. Прихід кораблів до Новоросійська, що тоді перебував у руках більшовиків, не врятував ситуації, оскільки німецька армія просувалася до Новоросійська. 28 травня з Москви за підписом В. Ульянова (Леніна) надійшла таємна директива про знищення всіх кораблів Чорноморського флоту, щоб вони не дісталися німцям.

Тим часом 9 червня німецький уряд надіслав російській радянській республіці ультиматум, де вимагалося протягом шести днів, до 14 червня (пізніше – 19 червня), повернути з Новоросійська всі кораблі: 17 червня зворотним курсом на Севастополь пішли лінкор "Воля", есмінці "Дерзкий", "Поспешный", "Беспокойный", "Пылкий", "Громкий" та міноносці "Жаркий", "Живой". Залога есмінця "Громкий", що також вийшов був у море, вирішила затопити свій корабель. Це був перший з кораблів Чорноморського флота, що ліг на дно поблизу Новоросійська, коло мису Mисхако.

У Новоросійську залишилися лінкор "Свободная Россия", есмінці "Гаджибей", "Kерчь", "Kалиакрия", "Фидониси", "Пронзительный", "Kапитан-лейтенант Баранов", "Лейтенант Шестаков" та міноносці "Сметливый" і "Стремительный". Їхні залоги піддалися пропаганді більшовиків та агентів Антанти і 18 – 19 червня затопили свої кораблі.

Тим часом у Севастополі німці інтернували всі кораблі – як ті, що там базувалися, так і ті, що повернулися з Новоросійська.

10 червня 1918 р. на посаду представника України в Kриму гетьман призначив начальника дивізії підводних човнів контр-адмірала В. Kлочковського. На українських кораблях було знову піднято національні прапори, але вони залишаються під німецьким контролем.

15 липня 1918 р. видано закон про уніформу для державної української флоти, 18 липня – закон про військово-морський прапор флоти.

Влітку 1918 року Український військовий флот складався з 3 бригад лінійних кораблів, бригади крейсерів, 3 бригад гідро-крейсерів, дивізій міноносців у складі 27 ескадрених міноносців, 22 підводних човнів та інших суден різного призначення.

Восени розпочалася зміна назв військових кораблів на українські. 17 вересня 1918 р. першим перейменовано канонірський човен "Kубанец", який дістав нову назву "Запорожець". Згодом бронепалубний крейсер "Память Mеркурия" перейменовано на "Гетьман Іван Mазепа". Цивільні судна дістали українські назви раніше.

На листопад Українська держава мала у своєму розпорядженні майже весь Чорноморський флот, що базувався в Севастополі, а також Mозирську (Пинську) річкову флотилію.

Проте дальші події знову склалися не на користь України. В грудні 1918 р. у чорноморські порти ввійшли кораблі Антанти. За наказом контр-адмірала В. Kлочковського, який мав права тимчасового командувача морських сил Чорного моря, на підпорядкованих йому кораблях було піднято Андріївський прапор. Цим він хотів привернути симпатії колишніх союзників.

Але англійське й французьке командування повелося з флотом, як зі своєю військовою здобиччю. Більшу частину військових кораблів було передано Добровольчій армії, на яку Антанта робила основну ставку в боротьбі проти більшовиків, а решту вивела у свої порти. Права й інтереси України було брутально потоптано. Фактично після цього український Чорноморський флот перестав існувати.

Сьогодні, коли Україна стала самостійною державою, необхідно враховувати при вирішенні проблем створення національної армії найважливіші уроки військового будівництва Збройних Сил УНР. Історичний досвід переконливо доводить, що гарантувати безпеку може лише добре вишколене і озброєне військо.

"Збережемо пам'ять поколінь"

З 2.04.2018 р. по 30.04.2018 р. до Міжнародного дня пам'яток і визначних місць в читальному залі бібліотеки представлена виставка-рекомендація "Збережемо пам'ять поколінь".

 З ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам'ятників і визначних місць (ІКОМОС) і за рішенням Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО з 1983 року Міжнародний день пам'яток і визначних місць  відзначається щороку 18 квітня.

  
  В Україні цей день має назву «День пам’яток історії та культури» і  відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року  відзначається щорічно 18 квітня.

  

  Україна сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам'ятники та різні історичні визначні пам'ятки.

  Бахчисарайський палац, Кам'яна Могила, Резиденція Буковинських митрополитів, Софія Київська, Херсонес Таврійський, Хотинська фортеця визнані ЮНЕСКО визначними пам'ятками світової культури.

   Але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, цілком залежить від нас. Вивчайте, пишайтеся та бережіть свою історію! Подорожуючи по своїй землі, ви відкриєте для себе багато нового і цікавого.

  Книжкова виставка "Збережемо пам'ять поколінь" спрямована на підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини  та необхідністю  докладання ефективних зусиль заради збереження її для подальших поколінь.

  

"Заповідна краса України"

З 2.04.2018 р. по 30.04.2018 р. до Дня заповідників і національних парків в читальному залі бібліотеки представлена виставка-огляд "Заповідна краса України".

  У природно-заповідний фонд України входять 4 біосферні заповідники, 16 природних заповідників, 11 національних природних парків, 37 регіональних ландшафтних парків, 2375 заказників, 2963 пам'ятники природи, 76 заповідних урочищ, 22 ботанічних сади, 3 дендрологічних парки, 12 зоологічних парків, 51 парк - пам'ятник садово-паркового мистецтва. 

   Заповідна площа всіх природних комплексів становить майже 130 000 гектарів.

   Слово "заповісти" означає намагатися передати майбутнім поколінням у первісному стані все те, що є найціннішим. Тому і назвали такі куточки природи заповідниками. Найповніша охорона природи забезпечується саме в заповідниках.

  

  В Україні є такі заповідники: Асканія-Нова, Український державний степовий заповідник, Карпатський, Поліський,  Дунайський та Чорноморський біосферні заповідники, Кримський природний заповідник,  Канівський, Медобори, Розточчя, Дунайські плавні, Ялтинський, Карадазький,  Мис Мартьян, Луганський та інші.

    Це великі пам'ятки природи, взяті під охорону законом. Вони становлять типові ландшафти, рослинний і тваринний світ зон Степу, Лісостепу, Полісся, Криму і Карпатських гір. 

  

 Зберегти для майбутніх поколінь великі й малі річки,

Життєдайні озера, цілющі дерева й трави,

Врятувати від ерозії величезні степові масиви

Найродючішого в світі чорнозему, блакитне повітря.

Ось він - головний заповіт народу соборної України.

"Українська культура під охороною ЮНЕСКО"

З 2.04.2018 р. по 30.04.2018 р. в читальному залі бібліотеки представлена виставка-огляд "Українська культура під охороною ЮНЕСКО".

 Україну часто називають культурним центром і житницею Європи. 

 Сьогодні налічується сім українських пам'яток культури і природи у списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

1.СОФІЙСЬКИЙ СОБОР, КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА, ЦЕРКВА СПАСА НА БЕРЕСТОВІ.

   Саме так - списком - ці три пам'ятки були внесені до світової спадщини ЮНЕСКО 1990 року.

  Софійський собор (1011 - 1037 рр). Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. До Національного заповідника "Софія Київська", крім собору, належать "Золоті Ворота", Андріївська церква та Кирилівська церква в Києві.

  Києво-Печерська лавра заснована 1051 р. На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 р. Монастирське життя зосереджене в Нижній лаврі.

  Церква Спаса на Берестові (збудована між 1113 і 1125 рр.) — стародавня церква поблизу Києво-Печерської лаври, пам'ятка архітектури XI–XII ст. Розташована за межею фортечних мурів Києво-Печерської лаври, проте вважається частиною історико-архітектурного ансамблю лаври.

2. ІСТОРИЧНИЙ ЦЕНТР ЛЬВОВА

  Під цим терміном мається на увазі перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося. Йдеться про територію, розташовану в улоговині між пагорбами. 

Був внесений до Списку світової спадщини наприкінці 1998 року.

3. РЕЗИДЕНЦІЯ МИТРОПОЛИТІВ БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ

  Збудована у 1864 – 1882 рр. як центр майбутньої Буковинської митрополії.

  Єдина зі споруд освітнього значення, внесена до списку ЮНЕСКО. Адже сьогодні у резиденції базується Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича.

 Ансамбль Митрополичої резиденції складається з трьох монументальних корпусів: «Митрополичого», «Семінарського» та «Монастирського».

  Внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО 28 червня 2011 року.

4. ДУГА СТРУВЕ

  Це дуга меридіану довжиною 2821,833 км, позначена геодезистами за допомогою 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів. У ХІХ столітті вона служила для визначення параметрів Землі, її форми та розміру.

  Насправді дуга Струве перетинає кордони 10 держав, починаючись в околицях Хаммерфеста в Норвегії і завершуючись в українській Старій Некрасівці неподалік Ізмаїла.

   Дугу Струве було внесено до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО 2005 року.

5. БУКОВІ ПРАЛІСИ КАРПАТ

  Масив, що складається з десяти окремих лісових масивів, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських гір та Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Верхи та Вигорлат у Словаччині.

  Понад 70% цих пралісів розташовані в Україні. Загалом «Букові праліси Карпат» займають площу майже 78 тисяч гектарів. 

  До списку Світової спадщини праліси потрапили через те, що становлять надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних комплексів помірних лісів. Крім того, букові праліси Карпат вирізняються специфічною флорою та фауною і є окремою екосистемою.

6. ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ КАРПАТ

 Група історично цінних унікальних дерев'яних церков, які 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, були занесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

  На території України розташовані такі вісім храмів: дві Церкви Святого Духа (у Рогатині на Івано-Франківщині та у селі Потелич Жовквівського району на Львівщині), Церква Собору Пресвятої Богородиці (село Матків, Турківський район, Львівщина), Церква Святої Трійці (Жовква, Львівська область), Церква святого Юра (Дрогобич, Львівщина), Церква Різдва Пресвятої Богородиці (село Нижній Вербіж Коломийського району на Івано-Франківщині), Церква Вознесіння Господнього (селище Ясіня Рахівського району на Закарпатті), Церква святого Михайла (село Ужок Велилкоберезнянського району на Закарпатті).

7.ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ

   2013 року на сесії ЮНЕСКО в Камбоджі, крім дерев'яних церков, до списку об'єктів Світової спадщини було також включене давнє місто Херсонес, розташоване на території окупованого нині Росією Севастополя.

  Приходьте! Читайте! Думайте! Аналізуйте!

      І пам'ятайте про цінності вічні і незмінні, попри мінливість і скороминучість життя.