27 листопада - День пам'яті жертв голодоморів

  З 20.11.2021 р. по 30.11.2021 р. до цієї дати представлена виставка-реквієм "Слово, що серце стискає"(Голодомор в літературі).

 В історії України голодомори - це найстрашніші сторінки минулого нашого народу. Живі свідки тієї жахливої пори відходять від нас у небуття. Але вони оживають завдяки мистецтву образного самовираження - в поетичних та прозових рядках українських письменників.

Шановні користувачі! 

  Пропонуємо вашій увазі  твори українських письменників  та поетів, що серце стискають від щемного болю й зажури. Разом з героями цих творів пройдіть  їх хресним шляхом.  Задумайтесь над долею рідної України, що зазнала незмірної втрати мільйонів дочок і синів від Голодомору 1932-1933 років. 

   Роман, написаний за кордоном по гарячих слідах голодомору, є першим художнім твором в українській і світовій літературі на цю трагічну тему. Помираючи голодною смертю, головна героїня роману Марія пропускає через свою свідомість усе своє страдницьке життя. Письменник малює картини людських страждань, мученицьких смертей, аморальних діянь більшовицьких опричників у ту трагічну пору та аналізує витоки того Апокаліпсису. 

    Василь Барка в романі "Жовтий князь" розкриває одну з найстрашніших сторінок в історії українського народу - розповідає про великий голодомор 1933 року, що його він і сам пережив. У центрі роману - мученицький шлях на Голгофу однієї родини - сім’ї Мирона Катранника. На очах батьків помирають діти Микола та Оленка. У пошуках харчів серед чужих людей гинуть Мирон і Дарія. Вижив лише малий Андрійко, щоб зберегти усе у пам’яті. Автор художньо узагальнив матеріали страшного злочину і через кожну особистість, вчинок, долю відтворив образ цілого народу. Через весь роман проходить символічний образ Жовтого князя - голоду, який несе людям страждання і смерть. Не хочеться вірити, що таке могли задумати і втілити у життя люди проти людей.

 

  

  

   У біографічному романі "Третя рота" Володимира Сосюри відтворено події 20-50-х років минулого століття. Значна частина книги присвячена голодомору 1932-1933 років, свідком, якого був автор. 

  Автобіографічена повість Івана Кирія "Голодна весна" -  страшний документ сталінського злочину, свідчення очевидця. Селян примусили поздавати у колгосп худобу. Уже повигрібали у людей весь до останньої зернини хліб. Діти, як тіні, ледве доходять до школи. Насунувся голод, село невідворотно поринає в смерть. Не стало навіть птахів, бо їм нічого їсти. Люди збайдужіли до чужого горя, кожен рятується від голоду по-своєму. Дехто втрачає людську подобу. Схожим на нелюда став голова колгоспу Муляренко. Але чимало залишилося справжніх людей. Серед них - голова сільради Павло Іванович Задорожний. 

  

  У повісті А. Дімарова "Самосуд" перед читачем постає образ одного з виконавців волі партії комсомольця Данька Сокала, якого уже в роки війни з фашистами розтерзали односельці, бо не змогли простити душогубу його криваві діяння у роки голодомору.

 

    За свою страшну роботу Карпо Гнилоквас отримує півфунта хліба. Він звозить у одне місце своїх односельців, померлих від голоду. Часом на грабарку кладе іще напівживих, які до останнього свого місця на цій землі живими не доберуться. Павло Музика, Текля Куйбіда, Марко Груша, Андрій Синиця, Василь Гнойовий... Кожен із них по-своєму переживає голод. Хто стає мародером, хто убивцею, хто полишає цей світ з добром. Автор не шукає причин трагедії, він лише змальовує картини людських страждань. 

   Прочитайте і чистим серцем пом'яніть невинно убієнних голодом 1932-1933 років. 

   Боже, охороняй нашу неньку Україну від таких випробувань!