Велич мікрорайону Теремки ІІ в людях, які тут жили і живуть, які своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури краю. Скільки чудових талантів розквітло на царині духовних оберегів наших Теремків.
Ми розпочинаємо цикл краєзнавчих розповідей "Їх іменами славляться наші Теремки".
Долучайтесь і ви!
Пам’ять зберігає ім'я Мозолевського Бориса Миколайовича (1936-1993) - українського археолога і поета, дослідника скіфської старовини, який проживав на масиві Теремки ІІ.
З ім'ям Бориса Мозолевського в українській археології пов'язано багато чудових відкриттів.
З 1968 р. починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів.
Однак над українцем-патріотом згущувались хмари, загроза мордовських таборів була вже реальною. В етюді «Шлях до себе» Борис Мозолевський писав: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».
Доленосною для археолога стала фантастична знахідка скіфської пекторалі у кургані Товста Могила. Цю незабутню мить свого життя Борис Мозолевський зафіксував так: "Стрілки годинника показували 14 годин 30 хвилин. Над Товстою Могилою яріло велике сонце. Було 21 червня 1971 року. Розуміння колосальності знахідки, радість побачення з нею, здивування з того, чому вона трапилася мені, а не будь-кому іншому з багатьох поколінь моїх попередників, - усе це прийшло, точніше приходило потім..." Одягнувши її на шию і замаскувавши старою тілогрійкою, Мозолевський інкогніто доставив безцінну знахідку до Києва.
Скіфська Золота пектораль вважається найбільшою археологічною знахідкою ХХ століття, шедевром світового мистецтва. Її приблизна вартість 2 млн. доларів, хоча були й пропозиції на порядок вищі. Сама по собі пектораль - це жіноча прикраса, яка важить 1,2 кг, складається з чистого золота 958 проби, на ній міститься близько ста майстерно виконаних фігур, діаметр - 30,6 см. Її виготовили десь в V столітті до н. е. Нещодавно у вчених колах з'явилася думка, що ця пектораль - не що інше як зашифроване послання скіфів.
Нині Золота пектораль зберігається в Києві - в Музеї історичних коштовностей України.
Після розкопок Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших дослідників скіфських курганів. Гідним подиву є той факт, що дві третини скіфського золота, яке зберігається зараз у Музеї історичних коштовностей України, - це знахідки Бориса Мозолевського. Він блискуче захистив 1980 року кандидатську дисертацію, тема якої — скарби з Товстої Могили. 3 1986 р. і до кінця життя працював завідувачем відділу, потім — сектора скіфської археології Інституту археології НАН України. Був прийнятий до Спілки письменників України.
Багаторічний досвід польових досліджень допоміг Борисові Мозолевському визначити характерні ознаки для візуального розпізнання скіфських курганів без розкопок. Це дало змогу йому під час розвідок у 1984—1985 pp. та 1989 р. на території Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Кримської оглянути понад 60 курганів, висотою від 8 м та вище, виявити серед них 23 царських скіфських кургани.
Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому знайшли на глибині 10 м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя для виготовлення ниток було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не траплялось. Глибоке осмислення цих знахідок в умовах розпаду СРСР та перших місяців незалежності України привело Бориса Миколайовича Мозолевського до несподіваних висновків про сутність суспільно-політичних процесів на українській землі — неминуча загибель деспотії, незважаючи на її численні злочини та жертви. Він прагнув все це відобразити не тільки в періодичних виданнях, а й у своїй докторській дисертації. Однак плани Бориса Миколайовича не здійснилися через важку хворобу (рак). У 1993 р. він був удостоєний пам'ятного диплома «Золотий скіф» Інституту археології АН України і Ради Київської академії Євробізнесу.
Окрім наукових праць, залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші почав ще з дитячих років. Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав 1963 року. У кінці 60-х років Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, в яких осмислена історія України та сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки і яка навіть одержала другу премію в конкурсі "Євшан-зілля", однак не була надрукованою аж до 1996 року.
Могила Бориса Мозолевського
У своїй поезії відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого.
Помер 13 вересня 1993 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Борис Миколайович пішов з життя занадто рано, скільки ще він міг зробити, відкрити, написати...
За добро, що робив я на світі
За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав...
Врятувавши її від пожежі,
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.
Б. Мозолевський
Гордимось! Пам'ятаємо! Дякуємо!
Немає коментарів:
Дописати коментар