Вечір-зустріч

"Чи знаєш ти, світе, як сиво

ридає полин, як тяжко,

як тужно моєму народу болить"

                                                                    Б.Олійник

з ліквідатором аварії на ЧАЕС

полковником Мизько Андрієм Олександровичем.

  В бібліотеці вже стало доброю традицією вшановувати тих, хто жертвував своїм здоров'ям і життям, захищаючи нас від атомного лиха.

   Бібліотекар Крута Вікторія Іванівна розповіла про Чорнобильську трагедію та зазначила, що дзвони Чорнобиля і досі лунають над нами, і від того відлуння серце і досі обливається кров'ю. Чорнобильська трагедія назавжди залишиться в серцях та пам'яті народу, тому що вона торкнулась кожного із нас: невиліковні хвороби, сльози рідних і близьких. Вона відзначила героїзм ліквідаторів, які виконали свій священний обов'язок перед Україною і її народом, і зупинили розповсюдження катастрофи, унеможливили її переростання у глобальний винищувальний смерч для всієї України і світу.

  Вікторія Іванівна представила присутнім ліквідатора аварії на ЧАЕС  Мизька Андрія Олександровича -  штурмана вертольоту МІ-6 - одного з десятків гелікоптерів, із яких скидали на реактор свинець та пісок. 

  Андрій Олександрович - полковник у відставці, поділився своїми спогадами. Будучи 26-річним лейтенантом,  не думаючи про своє життя,  чітко усвідомлюючи небезпеку, так як і личить воїну, рятував станцію і людей.

Працював у зоні з 5 по 27 травня 1986 року. Зробив 11 вильотів на реактор,    потім воював в Афганістані, виконуючи інтернаціональний обов'язок. Андрій Олександрович побажав учням успіхів у навчанні. Він упевнений в тому, що пам'ять чорнобильської катастрофи навчить всіх цінувати мир, спокій і найбільші людські цінності -  здоров'я та життя.

   У серцях дітей тремтіла радість від того, що вони доторкнулися до справжньої мужності, до високої і жертовної синівської любові до Матері-України. Вони задавали багато запитань Андрію Олександровичу, захоплювались його героїзмом і сміливістю.

  Класний керівник 6-А класу школи №220 Ткач Юлія Борисівна висловила слова вдячності герою-ліквідатору за його незабутній подвиг і за щастя спілкування з ним, побажала здоров'я та довгих років життя. Юлія Борисівна про чорнобильську трагедію знає не з книжок і розповідей. Вона переселенка з  тридцяти кілометрової Чорнобильської зони. Не зважаючи на те, що Юлія Борисівна була ще зовсім малою дівчинкою, вона і досі пам'ятає, як разом з батьками покидала рідний край. І  дуже важко знати, що поступово спустошується і вмирає її найрідніша батьківщина. Але ще важче знати, що на її з діда-прадіда землі не можна жити. Вона закликала дітей бути чуйними, добрими у ставленні до ліквідаторів ЧАЕС, скрашувати їхнє життя теплом, ласкою, усмішкою, щоб у нашому оточенні вони завжди почувалися щасливими.

  Гарним подарунком для присутніх було виконання учнями пісні "На Чорнобиль журавлі летіли" на слова Д.Павличка та музику О.Білаша. 

 


  Самодіяльний колектив Голосіївського будинку ветеранів "Голосіївські наспіви" подарував присутнім низку українських народних пісень.

 

  


 


   Мацагора Віра Арсенівна прочитала власний вірш "Лелеченя".

 

   


 


   Розчулений піснями Андрій Олександрович щиро радів такому духовно-щедрому подарунку.

 

  Всім дуже сподобалась гра на роялі та виконання пісень Сердюченком Іваном Івановичем - батьком бібліотекаря Крутої Вікторії Іванівни.

Світлини на згадку